неділя, 25 листопада 2012 р.

Невиплакані сльози України

 Не забудеться ніколи
Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.
  
    
      Щороку, з 26 листопада 1998 р. у четверту суботу листопада в Україні відзначають «День пам'яті жертв голодоморів»
   Три Голодомори, що їх зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, це найжорстокіші заплановані злочини в історії людства. Ніякі війни та нищення народів не можуть зрівнятися з масштабністю жертв українського населення, що жило в країні з найродючішими ґрунтами, на землі своїх предків і зуміли завдяки праці на землі домогтися достатку.
Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти
   Голодомор в Україні 1921-1923 рр.масовий голод у південних областях України, спричинений вивезенням радянською владою хліба з України, на тлі посухи та неврожаю на півдні України. Голод 20-х років висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі на відміну від ще страшнішого Голодомору 1932-1933 років, який став національною трагедією українського народу. Голодомор в Україні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення не визнавати голоду і не допустити на Україну хлібну допомогу із Заходу. 
 Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...

    Страшні Голодомори в Україні, які були організовані більшовицькою владою в 20-30-х роках, виявилися не останнім випробуванням на виживання для нашого народу. Черговою спробою винищення українців був голод 1946-1947 років. 1946 рік був неврожайним, давалася взнаки і повоєнна розруха, але того збіжжя, що вродило на українських ланах, вистачало, аби не допустити нового Голодомору. 
    Однак, відбулася чергова людоморська війна проти таких працьовитих, мирних і цілком безневинних громадян. Це був голод - штучно організований, масовий геноцид, свідомо спрямований на остаточне винищення українського народу. Вкрай знесилене, морально роздавлене селянство підкорилося й надалі беззастережно виконувало будь-які забаганки влади. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село, яке  не протистояло радянській владі.
Дорослі мерли, старики і діти
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
  І сьогодні важко пригадувати,але не можливо забути ту, страшну трагедію, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.
 Тема голодомору продовжує хвилювати читачів любитівської бібліотеки і вже традиційно, в День пам'яті жертв голодоморів відбулася всеукраїнська акція «Запали свічку пам’яті»
  Також, на протязі декількох днів для користувачів бібліотеки діяла тематична виставка «Невиплакані сльози України».
Схиліться! Свічку запаліть.
Хто у молитві, хто у серці чуйте,
Як кам’яніє краю біль століть…
Голодомор... страшне це слово
В свідомість вкарбувалося навік.
Так дай же Боже, щоб такого
Не знав ніколи чоловік!
    Представлена література розкриває не лише історичні факти про ті, страшні роки голодомору, а й правдиві до гіркоти і болю, свідчення тих очевидців, яким пощастило вижити. І не можна не погодитися зі словами Богдана Кравченка: «Найбільшим досягненням українців у те десятиліття було те, що вони пережили його».
  Голодомор став величезним крахом споконвічних волелюбних прагнень  українського народу. Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару, голод завдав невиправної шкоди українському національному життю.
       Три голодомори якими «приручали українців» з метою подальшої маніпуляції  суспільною свідомістю, не змогли стерти повністю з генетичної пам’яті нашого народу своєї сутності. Усі три  голодомори запеклися у свідомості кожного українця. І нині, будуючи своє майбутнє, ні ми, ані наші діти  не забудемо чорні роки голокосту, мільйони наших співвітчизників, що прийняли жахливу, мученицьку смерть.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,

То ж хай про це почує цілий світ!
   Життя продовжується. Країна наша квітне. Народжується нове покоління майбутнє нашої держави. Тож, нехай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині схилять голову перед пам’яттю невинно-убієнних голодом - геноцидом, поставлять свічку перед образом Божим і помоляться за їхні душі.
Та життя перемогло,забуяло цвітом,
І живуть, смертям на зло,України діти.
А катів поглине час,прокляття довічне,
Ми не вмерли! Ми - Живі !
Ми - на віки-вічні !

неділя, 18 листопада 2012 р.

Хлібне поле – моя ти доле



Коли любов не має меж,
Коли душа не знає втоми,
Коли Землею ти живеш -
 
Праця твоя стає святою!

       З давніх-давен Україна славилася добрими, талановитими та працьовитими людьми. А наш край завжди був відомий не лише чорноземами, а й людьми, які плекають на рідній землі найсвятіший із всіх скарбів – хліб

Хліб потрібно шанувати!
Хліб - усьому голова!
                                             
В давнину говорили: «Як людина ставиться до хліба – така у нього і душа». Тож, недаремно, нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут, є великими працелюбами, які вміють обробляти землю і ростити на ній хороші врожаї. У нас на Україні ведеться так, що хліб у хаті – то багатство, сіль – гостинність і щирість.
Земле моя! У тобі хліборобське завзяття…
Земле моя! Нема більшої радості, щастя,
Коли сонцем цвіте паляниця в руках сіяча.
В усі часи, напружена хліборобська праця була і залишається запорукою розвитку держави, її процвітання. Не покидає землероба щоденна турбота про те, як вродить нива, чим вона сплатить йому за невтомну працю, постійні думи та тривога, що супроводжують трударя від першої весняної борозни до дозрівання колоса. Селянська праця безперервна, як саме життя.  
Тож, восени, коли землю вкриває жовте листя, коли зібрано врожай, а комори та стодоли заповнені збіжжям, ми відзначаємо свято працівників сільського господарства.
  Відзначення Дня працівників сільського господарства це справді всенародне свято, визнання державою звитяжної хліборобської праці на благо України, це хвала мозолястим рукам селян, що знають справжню ціну хлібу! Але це ще й свято, що традиційно підсумовує кропітку працю аграріїв, завершує сповнений хвилюваннями і турботами про урожай хліборобський рік.
Там пісня ллється, радісна й проста,
Де простяглись хлібів дозрілі гони,
Де гримотять комбайнові загони,
Збираючи пшениці і жита.

  Як відомо, нелегко сьогодні працювати на землі, але лише завдяки наполегливій праці й умілому господарюванню наших трударів ми отримуємо якісні продукти на своїм столах. Це завдяки сільським трудівникам полиці наших магазинів все більше й більше наповнюються високоякісними українськими продуктами, а в кожній українській оселі є і хліб, і до хліба. Про них тих, хто хлібом годує нас, вірно сказано: «Ходити по землі легко, а працювати на ній під силу не кожному».
 З нагоди професійного свята найкращі з працівників аграрно-промислового комплексу  зібралися 17 листопада у залі Любитівського Будинку культури на тематичний вечір під назвою «Слава і шана вам, хлібороби».
 Розпочалось урочисте зібрання із вітальної музичної композиції «Зеленеє жито» у виконанні учасників художньої самодіяльності. 
       Із вступним словом до шановного зібрання звернувся голова сілької ради Павлов В.І.
  Урочистий початок події підтримали своїми щирими вітаннями трудівникам сільського господарства й  інші аматори сцени, як солісти так і колективні виконання музичних композицій таких, як: «Ой ти, жайворонку», «Горобина», «Ой ти, хмелю», «Волинь», «Я козачка твоя» та інші.
    До вітального слова та відзначення кращих працівників був запрошений голова фермерського господарства «Фасти» Шайнюк Олександр Костянтинович.
Праця землероба славна урожаєм,
І підводить підсумки вже прийшла пора:
Вас сьогодні щиро ми усіх вітаєм
Вам сьогодні шлем ми теплі ці слова.
Нехай Покровськая земля
Багата хлібом буде,
Бо обробляли ці поля
Хороші, щирі люди!
Нехай худоба підростає,
Нехай надої враз зростуть,
А ми сьогодні кращих з кращих привітаєм,
Про труд ваш відзвітуєм тут!


Далі, під щирі оплески присутніх, на сцену за відзнаками виходили трактористи, тваринники, бджолярі, представники кращих фермерських господарств, а також, працівники, зайняті в молочно-товарному виробництві, овочівництві та картоплярстві. Ледве доторкнувшись до їх натруджених долонь, безоглядно підкоряєшся душевній простоті, безкорисливій працьовитості, щирій прихильності до сільського господарства. 
 
Звеличуйте ви своїм трудом,
Й примножуйте України славу
Ми твердо  переконані у тому,
Що ваша праця збагатить державу.
 Їх працьовиті руки, природна мудрість, невтомна працездатність, багатий досвід живлять сьогодні українську ниву, стверджуючи істину: якщо є урожай, то у народі - мир і спокій. Приємним було й те, що серед відзначених трударів села було чимало й молоді.
Для Вас, батьки-трудівники,
Ростуть малі помічники.
     Дуже приємними і зворушливими були вітаняння від наймолодших талантів нашого села.
   
Особливо розвеселила усіх присутніх гумореска у виконанні Гоца Ю.
    Також, для працівників сільського господарства, пролунали мистецькі вітання від учасників художньої самодіяльності Будинку культури: «Ой чорна, яси чорна», «Ой ти, журавлику», «Гай, гай зелененький», «Червона калина», «Край, де я родилась», «Червонії бурячки», «А я все дивлюся» у виконанні чоловічого квартету.
 Завершилось святкове дійство піснею «Многії літа» у виконанні усіх аматорів сцени.
Честь і слава хліборобам,
Хай звучать для вас пісні!
Хлібороби хліб нам роблять
Щира дяка їм усім.
До Дня працівників сільського господарства у бібліотеці було підготовлено тематичну виставку під назвою
 «Хлібне поле – моя ти доле».
Спасибі, вам усім, у кого руки роботящі,
Живіть же вічно в хліборобськім щасті,
Щоб хліб, як сонце сяяв на столі.

     Зі святом вас, дорогі трудівники села! Нехай не переводиться селянський рід на українській землі, а праця відданих їй трударів буде належно поцінованою.
     Велика подяка вам за любов до землі, терпіння і витримку. Хай і надалі рясно колосяться щедрими врожаями ваші ниви, хай втілюються в життя ваші плани, задуми та сподівання на радість вашим рідним, на благо розквіту рідної України та піднесення добробуту всього українського народу. Хай обходять вас стороною природні стихії, а Ваші родини живуть у сімейному затишку, щасті, благополуччі та при доброму здоров'ї! Нехай нива щедро колоситься, здоров’я міцніє, а трудові успіхи примножуються. Добрих вам засівів, рясних сходів та щедрих ужинків! 
То ж ще раз з святом вас вітаєм,
Здоров′я та наснаги вам бажаєм,
Нехай безкрає синє небо

Дарує вам дощик, коли треба,
Нехай багаті врожаї
Не покидають нашої землі,
Щоби зі столу в вас не вибувало
І ковбаса і м′ясо й сало,
І щоб на нашій славній Україні
Була щасливою людина!

пʼятниця, 9 листопада 2012 р.

Безцінна спадщина мого народу

Ти, рідна мово. Чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святине наша, гордість і краса,
Ти – розуму народного скарбниця!
       
      Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку  це тернистий шлях боротьби за незалежність. На цьому шляху протягом багатьох років були і перепони, і заборони, ігнорування і кров та сльози найкращих синів і доньок України. Багато хто прагнув знищити український народ позбавивши права писати та розмовляти різною мовою. Адже, мова народу – це безцінний скарб, що передається від покоління до покоління, із уст в уста, що об’єднує минуле і прийдешнє. Втративши цей скарб, ми позбудемось своєї сутності та основи.  Але, наша мова, завжди була, є і буде коренем роду українського, його тисячолітньою спадщиною та надбанням.  
І там, де звучить рідне слово,
Живе український народ.

      День української писе́мності та мо́ви свято, яке щороку відзначається в Україні з 9 листопада 1997 року, коли Президент України підписав Указ про його святкування. За православним календарем це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця перший вітчизняний історик, видатний письменник, вчений, чернець Києво-Печерського монастиря. 

     Найвизначнішою працею Нестора Літописця є «Повість временних літ» це перша пам’ятка Київської Русі, найвидатніша пам’ятка слов’янської культури, у якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
    Писемність, яка існувала ще до прийняття християнства, дало можливість людям зберегти істинне знання для майбутніх поколінь. Адже, саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
      Ми пишаємося іменами наших українських письменників, які своєю творчістю виборювали право на існування мови. Від Кирила і Мефодія, від Нестора Лі­тописця впродовж багатьох років її розвивали, плекали прозаїки та поети. Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Ось, як Володимир Сосюра захоплюється мовою:
О мово рідна! Їй гаряче
Віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
      Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою – виданням “Енеїди”. І.П. Котляревського 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
     Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова пройшла важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. Саме тому, основоположником сучасної української літературної мови вважають Т. Г. Шевченка.
    Свято було встановлено на підтримку рідної мови, привернення уваги до проблем української мови, її вивчення та розвитку, пропаганди і популяризації, та водночас, демонстрацію її краси й багатства, літературної довершеності. Це свято гуртує всіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.
    Цього дня в Україні проводять безліч заходів: пропонують взяти участь у флешмобі – розмовляти та писати виключно українською; 
на українському радіо відбувається Всеукраїнський диктант національно їєдності; стартує Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика;
в інтернеті це свято отримало своє продовження у проекті UA DAY, суть якого, полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя.
     Так, і наша бібліотека не залишається осторонь цього мовного заходу. До свята української писемності та мови була проведена літературна година «Безцінна спадщина мого народу»

 

      На заході учні Любитівської ЗОШ розповіли про історію свята, зачитали про сумні дати та події у скорботному календарі української мови. Їх розповіді чудово доповнювались поезіями про мову, в яких відчувалась глибока повага, любов та шана.
По завершенню свята бібліотекарі провели вікторину, а також, за вчителем діти вміло продовжували закінчення висловів про мову.
     Мова це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі. І немає жодного українця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю рідної української мови. А яка багата лексика нашої української мови, невичерпний її словниковий запас! І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово. 
     Тож, бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Політь бур'ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде!