неділя, 24 листопада 2013 р.

Тільки пам'ять не сивіє


     ХХ століття для України стало дуже важким випробуванням. Країна пережила три страшні хвилі голодоморів в 1921–1923 рр., 1932 – 1933 рр.,  1946–1947 рр., які випали на долю нашого багатостраждального народу, були найчорнішими та найтрагічнішими в історії України.
У світі не знали такого лиха, яке випало тоді на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачені голодні роки забрали у могилу мільйони людей. Це була безкровна „людоморська війна” тоталітарної системи проти українського народу. Саме тому ці голодомори були штучно запланованими.

Достигали жита. І тремтіли дитячі коліна -
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...
Вимирало село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.

  Голод 1932 – 1933 років  був найстрашніший та найжертовніший з усіх голодоморів ХХ століття. Це була справжня національна катастрофа – геноцид українського народу. Про це свідчить безліч документів та фактів. Адже, на Україні тоді було достатньо хліба, щоб нагодувати людей, але представники влади нахабно відбирали не лише останні крихти хліба, а й усе нажите, за довгі роки сумлінної праці, добро.
 Більше того, весь зібраний урожай вивозили за межі країни, а голодних селян не випускали за межі їх населених пунктів, лишаючи останнього шансу на порятунок. Це було не що інше як терор голодом, штучно організований державою, як особливий спосіб досягнення своїх політичних цілей.
То був страшний державний злочин –
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав”язали
Мерцями всіялося поле.
То був такий навмисний голод…
Та найжахливішим було те, що про це лихо не можна було говорити відкрито чи згадувати в пресі. А заборона під грифом «цілком таємно» перетворилась на політичну установку. І лише в грудні 1987 року, в Україні було офіційно визнано, що наприкінці 1932 – 1933 років були серйозні продовольчі труднощі, а в ряді сільських місцевостей – голод. Також, були опубліковані архівні документи про численні людські втрати, свідчення жертв – учасників голодомору.
Тож, 23 листопада вшановуючи 80-ту річницю голодомору 1932-1933 років, наша бібліотека підготувала тематичну виставку літератури «Тільки пам'ять не сивіє» та проведено акцію «Запали свічку пам’яті».
 
 Перегортаючи скорботні сторінки нашої історії, ми всі повинні знати, якої шкоди українському народу завдали голодоморські роки ХХ століття. А пам’ятником жертвам нехай буде  запалена свічка, як символ вічної пам'яті про минуле, небайдуже ставлення до трагедій, що спіткали наш пшеничний, безневинний народ.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
                      Ніна Виноградська.

неділя, 17 листопада 2013 р.

Вшануємо руки золоті

     Україна! Країна звичаїв та обрядів, гучної пісні та швидкого танцю, чарівної та багатої природи, а головне – добрих, гостинних та працьовитих людей українського села.
Україна – це сільська честь, це правда рідного краю, це гордість предків за своїх нащадків, що й зараз зберігають вікові цінності праці на землі.
Франсуа Кене писав так: «Земля – єдине джерело багатства, і лише сільське господарство його примножує».
Так уже повелося, що українське село, в основному, працює, а не святкує. Але щедра осінь подарував нам – День працівників сільського господарства – професійне свято усіх селян, працівників-аграріїв, творців народного добробуту, опори країни. Це свято увінчує напружений, сповнений клопотами хліборобський рік .
Возславимо тих, хто про землю дбає в житті,
Хто завжди, щоднини поспішає добро сотворити
Возславим труди ваші, душі і руки святі,
Бо ж маємо їм по заслугах сьогодні воздати.
Тож, відзначаючи щорічно працю невтомних трударів українського села, наша держава вшановує і визнає звитяжну працю хліборобів, які працюють на благо України.
Цьогоріч це свято припадає на 17 листопада. Для селян це ще й чудова нагода зібратися разом, озирнутися та підбити підсумки своєї роботи  і звісно ж, визначити завдання, перспективи на майбутнє. Вже традиційно, у Любитівському Будинку культури зібралась уся сільська громада, щоб гучно відзначали своє професійне свято, віддати шану кращим трударям рідного села.
Возславим за те, що серця ваші в праці горять
Невтомних і мудрих, і відданих справі до скону,
Дозвольте усіх вас зі святом ясним привітать
Спасибі вам щире за вашу нелегку роботу
Адже, нинішнього року усі керівники та фахівці господарств, фермери доклали чимало зусиль для того, щоб закріпити позитивні тенденції в розвитку сільськогосподарського виробництва району. І лише завдяки їхній наполегливій праці та умілому господарюванню досягнення в сільському господарстві останніх років постійно зростають, а полиці наших магазинів все більше наповнюються якісними українськими продуктами.
Свято під назвою "Вшануємо руки золоті", розпочалося із привітання юних аматорів сцени, які ліричними рядками та із запашним хлібом у руках, привітали усіх присутніх у залі.
Із вступним словом до шановного зібрання звернувся голова Любитівської сілької ради Павлов В.І.
     Продовжили щиросердечні вітання й інші учасники дійства, які шанобливими словами та улюбленими тематичними піснями додавали святкового настрою.
Вам пісня і земне спасибі,
Невтомні руки трударів,
Що пахнуть молоком і хлібом,
Цвітінням росяних полів.
 Прозвучали такі пісні, як: «Зеленеє жито», «Гай, гай зелененький», «Червонії бурячки», «Край, де я родилась», «Ой ти, хмелю», «Волинь», «Червона калина», «А я все дивлюся» та багато інших.

Найзворушливішими були музичні вітання від наймолодших учасників свята.
До вітального слова та відзначення кращих працівників був запрошений місцевий голова фермерського господарства «Фасти» Шайнюк Олександр Костянтинович.
Під щирі оплески своїх односельчан, на сцену за відзнаками виходили як досвідчені знавці своєї справи, так і молоді трударі-початківці, які заслужили повагу нелегкою та сумлінною працею на рідній землі.
По закінченню свята усіх присутніх почастували запашним свіжоспеченим короваєм, а також, зазвучала символічна пісня "Многії літа".



Ми також, приєднуємось до численних привітань і бажаємо усім працівникам сільського господарства міцного здоров’я, невичерпної енергії, здійснення усіх мрій та сподівань. Нехай кожному з вас щедро віддячує професійна нива. Тепла і затишку вашим родинам, щедрого святкового застілля!!!

Дай Бог вам миру, щастя і здоров'я,
Добра, достатку, злагоди в сім'ї.
Щоб щедрий лан з великою любов'ю
Вам дарував високі врожаї.
І рід завзятий повсякчас
Нехай усюди прославляє вас!