середу, липня 13, 2011

Поезія – голос душі людської

«Поет – людина крилата»
Платон. 
   Поезія – це голос душі людської. Адже,поезія здатна знаходити  відгук в душах інших,хвилювати і захоплювати.
  Поезія – це не тільки вірші,як дехто помилково вважає,це спосіб світосприйняття,це велике диво,створене людиною,що допомагає їй і часом рятує від смутку .
  Хочеться жити в чарівному світі поезії,любити красу,робити добро та примножувати духовне багатство свого народу, бо ж справжні люди чують поетичну красу крізь сторіччя – така  вже особлива країна Поезія.
 Так і читачі нашої бібліотеки представили нам свої поезії,в яких відчувається любов до рідного краю,оспівується кохання та високі почуття.
 Такими читачами є Рудик А.С.- учениця 9 класу,внучка Сергія Рудика - нашого письменника земляка, та Войтюк В.В. – учениця 8 класу.
   
   
Рудик Анна
Войтюк Вікторія
 
 Тож, пропонуємо до Вашої уваги прочитати кілька поезій наших юних читачів.
Привітаймо їх та побажаймо  життєвих і творчих відкриттів!

Поезія  Рудик Анни:

Колись
Колись,як все було забуте,
Колись,як ти не міг зі мною бути,
Як від кохання серце розривалося,
Як часто фотографії мені твої траплялися.
Колись,як ти у снах до мене в ніч приходив,
Колись,як ти цілунками мене проводив,
А все було й давно й колись,
І я тебе прошу,мій милий повернись.
Згадай цілунки і прощання,
Згадай хвилини хвилювання,
Згадай це все…
Я теж до тебе повернусь,
Та враз коханою твоєю я назвусь!

 Сонет
Блакитне сонце, ніжні хмари
І трави й запашні отави.
Фіалки ніжні,проліски ранкові,
Це все в мені й в Україні чудовій!
Зелене деревце,верба спустилась,
Калина вранішня росою вмилась,
І кожне деревце співає і радіє,
І сонечко кругленьке ніжно пломеніє.
Зоря ранкова встала,засвітила
І всіх людей на світі звеселила
Та й все живе на світі,росами умила!
Волинь моя – це мій чудовий водограй,
Де за селом простягся гай,
Який нагадує мені чудовий,щедрий
Український край!!!

 Поезія Войтюк Вікторії
  Волинь
Волинь – земля небесної блакиті,
Тут люди добрі і талановиті.
Тече ріка і зеленіє гай
Це наймиліший,найрідніший край.
Волинь – край неповторної краси.
Шумлять тут недоторкані ліси,
А у лісах таяться чорноброві мавки
У ріках плавають бешкетниці русалки.
Тут пісня Лесина поволі ожива
І линуть заповітні ці слова.
Й пливуть вони  до кожної людини…
Волинь,наскрізь пронизана любов’ю,
І за любов чарує нас красою.
Віддячувати вміє нам наш край
Тож ти його люби, не заб

   Щастя
На мою думку,щастя – це
Весела,невимовна мрія,
Мале та ніжненьке слівце,
Що наче сонце душу гріє.
День провести в родиннім колі,
Чи з друзями поговорить,
Відчути подив вітру в полі,
Чи не щасливо ось так жить?
Якщо ж хтось думає не так,
Що ніби щастя – це є гроші.
То я скажу вам просто так:
Чи люди є вони хороші?
Чому як гроші,то вже щастя?
Чому людина,як їх має
То їх неначе від напасти
Від усіх навкруги оберігає?
Чом люди люди всі такі сліпці,
Неначе в них короткозорість.
Чому не бачать у душі
Оту чистеньку й світлу совість?
Якби ця совість пробудилась,
То б може і відчули щастя.
Та душа їхня забруднилась,
А їй бідненькій ніде впасти,
Бувають ж люди такі добрі,
Що наче ангели так «сяють»
А є, що наче біс недобрий –
Все серце в того заселяє.
То щастя відчувають люди,
Ті, що мов ангели святі,
А той, що з бісом,той забуде,
Що щастя значить у житті…
Бо це ж прекрасне почуття,
Свободи,радості, надії,
Любові до свого життя,
Плекання до своєї мрії.