Поезія – голос душі людської

«Поет – людина крилата»

Платон. 

   Поезія – це голос душі людської. Адже,поезія здатна знаходити  відгук в душах інших,хвилювати і захоплювати.

  Поезія – це не тільки вірші,як дехто помилково вважає,це спосіб світосприйняття,це велике диво,створене людиною,що допомагає їй і часом рятує від смутку .

  Хочеться жити в чарівному світі поезії,любити красу,робити добро та примножувати духовне багатство свого народу, бо ж справжні люди чують поетичну красу крізь сторіччя – така  вже особлива країна Поезія.

 Так і читачі нашої бібліотеки представили нам свої поезії,в яких відчувається любов до рідного краю,оспівується кохання та високі почуття.

 Такими читачами є Рудик А.С.- учениця 9 класу,внучка Сергія Рудика - нашого письменника земляка, та Войтюк В.В. – учениця 8 класу.

   

   

Рудик Анна

Войтюк Вікторія

 
 Тож, пропонуємо до Вашої уваги прочитати кілька поезій наших юних читачів.

Привітаймо їх та побажаймо  життєвих і творчих відкриттів!

Поезія  Рудик Анни:

Колись

Колись,як все було забуте,

Колись,як ти не міг зі мною бути,

Як від кохання серце розривалося,

Як часто фотографії мені твої траплялися.

Колись,як ти у снах до мене в ніч приходив,

Колись,як ти цілунками мене проводив,

А все було й давно й колись,

І я тебе прошу,мій милий повернись.

Згадай цілунки і прощання,

Згадай хвилини хвилювання,

Згадай це все…

Я теж до тебе повернусь,

Та враз коханою твоєю я назвусь!

 Сонет

Блакитне сонце, ніжні хмари

І трави й запашні отави.

Фіалки ніжні,проліски ранкові,

Це все в мені й в Україні чудовій!

Зелене деревце,верба спустилась,

Калина вранішня росою вмилась,

І кожне деревце співає і радіє,

І сонечко кругленьке ніжно пломеніє.

Зоря ранкова встала,засвітила

І всіх людей на світі звеселила

Та й все живе на світі,росами умила!

Волинь моя – це мій чудовий водограй,

Де за селом простягся гай,

Який нагадує мені чудовий,щедрий

Український край!!!

 Поезія Войтюк Вікторії

  Волинь

Волинь – земля небесної блакиті,

Тут люди добрі і талановиті.

Тече ріка і зеленіє гай

Це наймиліший,найрідніший край.

Волинь – край неповторної краси.

Шумлять тут недоторкані ліси,

А у лісах таяться чорноброві мавки

У ріках плавають бешкетниці русалки.

Тут пісня Лесина поволі ожива

І линуть заповітні ці слова.

Й пливуть вони  до кожної людини…

Волинь,наскрізь пронизана любов’ю,

І за любов чарує нас красою.

Віддячувати вміє нам наш край

Тож ти його люби, не заб

   Щастя

На мою думку,щастя – це

Весела,невимовна мрія,

Мале та ніжненьке слівце,

Що наче сонце душу гріє.

День провести в родиннім колі,

Чи з друзями поговорить,

Відчути подив вітру в полі,

Чи не щасливо ось так жить?

Якщо ж хтось думає не так,

Що ніби щастя – це є гроші.

То я скажу вам просто так:

Чи люди є вони хороші?

Чому як гроші,то вже щастя?

Чому людина,як їх має

То їх неначе від напасти

Від усіх навкруги оберігає?

Чом люди люди всі такі сліпці,

Неначе в них короткозорість.

Чому не бачать у душі

Оту чистеньку й світлу совість?

Якби ця совість пробудилась,

То б може і відчули щастя.

Та душа їхня забруднилась,

А їй бідненькій ніде впасти,

Бувають ж люди такі добрі,

Що наче ангели так «сяють»

А є, що наче біс недобрий –

Все серце в того заселяє.

То щастя відчувають люди,

Ті, що мов ангели святі,

А той, що з бісом,той забуде,

Що щастя значить у житті…

Бо це ж прекрасне почуття,

Свободи,радості, надії,

Любові до свого життя,

Плекання до своєї мрії.