неділя, 27 листопада 2011 р.

Пам'ять про голодні роки.

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.
Українська історія багата на великі й героїчні моменти,але досить в ній  трагічних та болючих сторінок. Однією з найбільших  і найстрашніших трагедій українського народу стали три хвилі  Голодоморів та найстрашнішими були 30-ті роки. 
1933 рік...Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду,подібного тому,що  випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.
 Як сталося,що без стихії,без засухи,без війни  на квітучій українській землі стільки людських життів були приречені на смертні тортури? Нині ми знаємо,що то було.
Українці  стали жертвами свідомого і чітко спланованого безбожним тоталітарним режимом сталінського геноциду проти українського народу. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони України. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон.
 Разом з організованим Голодомором тривало знищення історичної, культурної та духовної пам’яті українців.  Ця  жахлива трагедія забрала мільйони життів таких працьовитих,мирних і цілком безневинних громадян України. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати нашого народу під час Другої світової війни.
Час все більше віддаляє нас від тих,жахливих подій,але пам'ять людська жива. І ми,не маємо права забути про цю трагедію!Вона повинна стати уроком як для українців,так і для всього людства.
Наш обов’язок щорічно  вшановувати пам'ять про всіх загиблих земляків,молитись за їхні душі та просити у Всемогутнього Господа,щоб у майбутньому ніде і ніколи не повторилося подібного злочину!
Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!
  У суботу,26 листопада, в с. Любитів, працівники культури, місцевої влади  та учні Любитівської ЗОШ  приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку». В Будинку культури о 16-ій годині було запалено свічку,вогник якої є символом нашої пам’яті та скорботи. В бібліотеці була проведена година скорботи «Пам’ять про голодні роки»,а в читальному залі облаштовано книжкову полицю «Пам’ять людська не забуде повік ».                        
  Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія українського народу все одно хвилюватиме серця та душі людей. Україна пам’ятає!Світ визнає!Вічна пам'ять загиблим!
ГОЛОДОМОР
Чимало різних лих
Спіткали наш народ.
Та найстрашнішим з них
Був штучний голод
Не забудеться ніколи
Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.
... забуто про моральність,
Про людські всі почуття.
Йдуть до хати енкаведисти
По чиєсь життя.
Забирають все з будинку,
Не лишають й крихти.
Ну то й що, що там дитинка,
Що нема що їсти?
Ходить голод по Вкраїні
Люди помирають.
Навіть того, хто ще дише
До мерців кидають.
Страх вселяється у серце
Нема де сховатись.
Смерть у вічі заглядає.
Вже не врятуватись
Вимирають цілі села —
Не виносять муки.
Від голоду опухлі діти
Гризуть свої руки.
Втрачають розум матері -
Всім сльози, а їм сміх -
Зачинивши у коморі
їдять дітей своїх.
А у цей час хліб з країни
За кордон вивозять,
їй він зовсім не потрібен,
Хоч вона за ним голосить.
Минуло вже чимало років
Від тих страшних подій —
А ми все визначить не можем
На совісті вони чиїй.
                                   Нікітіна Рєгіна.