Цими словами
Г. Лессінга березневими днями у бібліотеці розпочався захід «Чарівний
світ картин М. Пимоненка» присвячений 191-ій річниці від дня народження М.К.Пимоненка. На заході учні 5-6 класів ознайомилися із життєвим і творчим шляхом
талановитого художника.

Твори Миколи Пимоненка є не тільки визначною сторінкою історії національної культури, а й багатобарвною живописною панорамою життя українського народу. І як не повірити у мудрість долі, якщо згадати, що навіть день його народження збігається з днем народження великого Тараса Шевченка!..
![]() |
«Жнива» «Сінокіс» |
Найбуденніші сцени під його пензлем набували то щирої любові та поваги до
трударів села, то
забарвлювалися теплим гумором: «З базару», «П'яний сват», «Не жартуй», «До дому».
Першою самостійною картиною Пимоненко вважав «Гальорку». Її герої –
звичайні люди, які не мають грошей на місця в партері, але палко люблять
мистецтво.
![]() |
"Жниця" |
Він чудово писав й міські мотиви –
варто згадати «Зустріч з земляком», варіанти «Київської квіткарки», «Бесіду», «Київський вокзал» та інші роботи.
![]() |
«Київська квіткарка» «Зустріч з земляком» |
Де б не навчався юний художник, швидко
ставав найулюбленішим і найталановитішим учнем своїх педагогів. Пимоненко не
тільки часто допомагав своїм вчителям, але й розпочав навчати інших. Свою
педагогічну діяльність, яку розпочав ще
в роки власного навчання, не переривав до останніх днів життя. Серед його учнів
– такі відомі згодом митці, як Сергій Костенко, Олександр Мурашко, Фотій
Красицький, Григорій Світлицький тощо. Відомо, що Пимоненкові класи відвідувала
юна Леся Українка.
«Весілля в Київській губернії» |
Етапною в творчості Миколи Пимоненка стала картина «Весілля в Київській губернії», яка
ознаменувала початок художньої зрілості митця. У ній яскраво проявилося вміння
художника цікаво й детально розробляти сюжет, досягати життєвої переконливості
у відображенні певної ситуації та образів дійових осіб.
«Проводи рекрутів» – робота яка належить до полотен дореволюційного українського образотворчого мистецтва, яке
відтворює народне горе, викликане рекрутськими наборами, службою в царській
армії. Схожі полотна з таким же соціально загостреним сюжетом: «Жертва
фанатизму», «Самосуд», «Призов запасних», що змушують задуматися над тяжкою долею
людей у тогочасних суспільних умовах.
Наступні роботи – «Свати», «Сватання», «Святочне ворожіння», «Великдень», «Вихід з
церкви в Страсний четвер», у яких художник з точністю відобразив українські
народні звича, закріпили успіх майстра.
![]() |
«Жертва фанатизму» |
![]() |
«У похід» |
![]() |
«Перед грозою» |
Велику роль відіграє пейзаж у картинах й на
мотив побачень. У цих творах, художник
торкається вічних для людства тем: кохання і дружби – «Ідилія», «Суперниці.
Біля колодязя», «Українська ніч», які художник писав
просто з натури.
![]() |
"Автопортрет" |
Одним із перших був «Портрет батька». Пізніше з'явились: «Портрет М. Мурашка», «Автопортрет», «Портрет дружини в зеленій сукні», «Портрет дочки Ольги», «Портрет сина», «Портрет О. Терещенка» та інші роботи, які говорять про Пимоненка як про досвідченого майстра.
![]() |
"Портрет дівчини" |
Люди упізнавали його картини не лише по виставках, але й по репродукціях,
які друкувалися в журналах і на окремих листівках.
Великою заслугою Пимоненка є його
участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі
образи на фронтоні. У 1897 році він
отримав за ці розписи орден Святої Анни ІІІ ступеня.
Утім, попри нагороди, звання і славу,
ціле життя Пимоненко наполегливо вдосконалював свою майстерність. Від
картини до картини довершувалась його техніка – щоденні спостереження за
життям, робота та постійне навчання напоювали його живопис повітрям, сонцем і
радістю життя. Його дружина згадувала: «Він завжди носив з собою маленьку
скриньку з полотном, пензлями й фарбами та альбомчик з олівцем», а тесть
люблячи називав його «комплексом», бо однаково чудово малював все навкруги: портрети людей, натюрморти, пейзажі.

«Помер Пимоненко. Яка втрата для «пересувної».
Він був істинним українцем. Не забудеться краєм за свої правдиві й милі, як
Україна, картини…», – із болем написав Ілля Рєпін про смерть художника. Але Микола
Пимоненко назавжди залишився дійсно народним художником, автором сотень картин,
які представили світові його рідну Україну та її народ.


Та ж скільки сонця! А які луги!
Воістину життя, а не полотна.
Так тонко чисті пасмуги лягли,
Теплінь води розкрилася — вільготна!
Весільний гамір б'ється в береги —
Стихія розгулялася народна.
Сади лиш плідний спокій берегли...
А час все крутить нещадимі жорна.
Святині світла! Кольорів оркестр!
Мов кволим виклик — урочистий жест,
Провісних бачень віща серцевина.
Крізь очі в мислі небо пронеслось,
Весь обрій грає золотом колось —
В свою красу вдивляється країна.
Воістину життя, а не полотна.
Так тонко чисті пасмуги лягли,
Теплінь води розкрилася — вільготна!
Весільний гамір б'ється в береги —
Стихія розгулялася народна.
Сади лиш плідний спокій берегли...
А час все крутить нещадимі жорна.
Святині світла! Кольорів оркестр!
Мов кволим виклик — урочистий жест,
Провісних бачень віща серцевина.
Крізь очі в мислі небо пронеслось,
Весь обрій грає золотом колось —
В свою красу вдивляється країна.
(Сергій Бурлаков «Живопис Миколи Пимоненка»)