пʼятницю, березня 22, 2013

Чарівний світ картин М. Пимоненка



    Цими словами  Г. Лессінга березневими днями у бібліотеці розпочався захід «Чарівний світ картин М. Пимоненка» присвячений 191-ій річниці від дня народження М.К.Пимоненка. На заході учні 5-6 класів ознайомилися із життєвим і творчим шляхом талановитого художника.
Український художник-живописець Микола Корнилович Пимоненко яскравий представник українського живопису, видатний майстер побутового жанру і цікавий портретист, багаторічний член Товариства пересувних виставок і Академік живопису. Окрім Товариства пересувних виставок, він став ще членом Товариства південноросійських художників, Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.Його ім’я серед найкращих діячів українського образотворчого мистецтва. Воно стало синонімом високих досягнень в царині побутової картини та пейзажного жанру. Митець побачив і показав Україну крізь призму буття селянства, котре на його полотнах стало уособленням духовної краси народу. Він збагатив скарбницю українського мистецтва, створивши полотна світової цінності.  
  Твори Миколи Пимоненка є не тільки визначною сторінкою історії національної культури, а й багатобарвною живописною панорамою життя українського народу. І як не повірити у мудрість долі, якщо згадати, що навіть день його народження збігається з днем народження великого Тараса Шевченка!..
«Брід»
Свої перші малюнки Микола присвятив зображенню сільського побуту, жнив, сінокосу, усьому тому, що спостерігав навколо себе. Пізніше ті спогади та емоції втілилися у справжні шедеври:  «Брід», «Сінокіс», «Жнива на Україні».
«Жнива»                                               «Сінокіс»
 
Найбуденніші сцени під його пензлем набували то щирої любові та поваги до трударів села, то забарвлювалися теплим гумором: «З базару», «П'яний сват», «Не жартуй», «До дому».
"Не жартуй"                                                               "З базару"
   Першою самостійною картиною Пимоненко вважав «Гальорку». Її герої – звичайні люди, які не мають грошей на місця в партері, але палко люблять мистецтво.
"Жниця"
     Часто мандруючи країною, художник зачаровано вбирав у себе красу рідної природи, знайомився з побутом і звичаями українського села. В селі Малютянка, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення. Він правдиво й поетично показав побут і звичаї українського селянства, а колоритні мешканці ставали яскравими прообразами багатьох полотен. Можливо, прекрасна кароока селянка на картині «Жниця», яка постає перед нами як певний символ краси народу, щедрості української землі – теж мешканка Малютянки. 
 
    Він чудово писав й міські мотиви – варто згадати «Зустріч з земляком», варіанти «Київської квіткарки», «Бесіду», «Київський вокзал» та інші роботи. 
    «Київська квіткарка»   «Зустріч з земляком»
Де б не навчався юний художник, швидко ставав найулюбленішим і найталановитішим учнем своїх педагогів. Пимоненко не тільки часто допомагав своїм вчителям, але й розпочав навчати інших. Свою педагогічну діяльність, яку розпочав  ще в роки власного навчання, не переривав до останніх днів життя. Серед його учнів – такі відомі згодом митці, як Сергій Костенко, Олександр Мурашко, Фотій Красицький, Григорій Світлицький тощо. Відомо, що Пимоненкові класи відвідувала юна Леся Українка.
«Весілля в Київській губернії»
  Етапною в творчості Миколи Пимоненка стала картина «Весілля в Київській губернії», яка ознаменувала початок художньої зрілості митця. У ній яскраво проявилося вміння художника цікаво й детально розробляти сюжет, досягати життєвої переконливості у відображенні певної ситуації та образів дійових осіб. 
  Наступні роботи – «Свати», «Сватання», «Святочне ворожіння», «Великдень», «Вихід з церкви в Страсний  четвер», у яких художник з точністю відобразив українські народні звича, закріпили успіх майстра.
   «Проводи рекрутів» робота яка належить до полотен дореволюційного українського образотворчого мистецтва, яке відтворює народне горе, викликане рекрутськими наборами, службою в царській армії. Схожі полотна з таким же соціально загостреним сюжетом: «Жертва фанатизму», «Самосуд», «Призов запасних», що змушують задуматися над тяжкою долею людей у тогочасних суспільних умовах.
   «Жертва фанатизму»
   Відому картину «Жертва фанатизму», де зображено молоду, бідно вбрану чорноволосу дівчину, яку проклинає і ось-ось роздере натовп, написано під впливом  події, що сталася в Кременці. Там одноплемінники мало не на смерть побили дівчину, яка заради коханого перейшла з юдаїзму в православ’я. Микола Пимоненко виїжджав на місце подій і писав свою картину за етюдами, зробленими на місці, де все це відбувалося. Сцена жахлива безвихідність дівчини притиснутою до паркану, яка немає підтримки й від батьків: мати відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.
«У похід»
    Не можна не згадати й історичної лінії  Пимоненкової творчості: його погляд на минувшину – немов народна пісня про звитяжців-козаків. Це картини: «У похід», «Повернення з походу», «Козаки на березі Дніпра», численні ескізи та начерки  із  цієї тематики. Такою ж є картина «Гопак», на якій зображена весела, темпераментна українська дівчина, яка завзято танцює. За цю картину художник удостоєний золотої медалі Товариства французьких живописців.
«Перед грозою»
  Великих успіхів живописець досяг у пейзажі. Микола Корнилович гостро відчував красу української природи. Він точно передавав у творах і осіннє темне небо, і землю, напоєну вологою, і золоте листя, а його літні пейзажі проникнуті яскравим сонцем, світом, грою відблисків на землі, деревах, обличчях людей. Він писав картину так, що в ній життя людей фактично зливалось з пейзажем, який відповідав їх настрою. У картинах «Біля перевозу», «Побачення», «На Дніпрі», «Останній промінь», «Перед грозою» художник сміливо вивів своїх героїв на природу, забарвлену яскравим сонцем, омиту теплим дощем, оповиту мерехтливим повітрям.
    Велику роль відіграє пейзаж у картинах й на мотив побачень. У цих творах, художник торкається вічних для людства тем: кохання і дружби «Ідилія», «Суперниці. Біля колодязя», «Українська ніч», які художник писав просто з натури. 

"Автопортрет"
      Звертався Пимоненко й до портретного живопису. Чарівні, повні любові портрети дітей і дружини, простих селян і відомих киян. 
  Одним із перших був «Портрет батька». Пізніше з'явились: «Портрет М. Мурашка», «Автопортрет», «Портрет дружини в зеленій сукні», «Портрет дочки Ольги», «Портрет сина», «Портрет О. Терещенка» та інші роботи, які говорять про Пимоненка як про досвідченого майстра.
"Портрет дівчини"
  Слід згадати й про роботу М. Пимоненка в книжковій графіці, йому належать ілюстрації до поем Т. Г. Шевченка «Причинна», «Утоплена», «Русалка», «Черниця Мар'яна», малюнки до інших книг.
   Люди упізнавали його картини не лише по виставках, але й по репродукціях, які друкувалися в журналах і на окремих листівках.
   Великою заслугою Пимоненка є його участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи  на фронтоні. У 1897 році він отримав за ці розписи орден Святої Анни ІІІ ступеня.
   Утім, попри нагороди, звання і славу, ціле життя Пимоненко наполегливо вдосконалював свою майстерність. Від картини до картини довершувалась його техніка – щоденні спостереження за життям, робота та постійне навчання напоювали його живопис повітрям, сонцем і радістю життя. Його дружина згадувала: «Він завжди носив з собою маленьку скриньку з полотном, пензлями й фарбами та альбомчик з олівцем», а тесть люблячи називав його «комплексом», бо однаково чудово малював все навкруги: портрети людей, натюрморти, пейзажі.
   Мистецька спадщина, яку залишив по собі цей невтомний трудівник – величезна. Його роботи стали прикрасою колекцій багатьох російських, європейських музеїв та приватних зібрань. Значна  кількість його полотен і малюнків зберігається в Національному музеї мистецтв України.
 «Помер Пимоненко. Яка втрата для «пересувної». Він був істинним українцем. Не забудеться краєм за свої правдиві й милі, як Україна, картини…», із болем написав Ілля Рєпін про смерть художника. Але Микола Пимоненко назавжди залишився дійсно народним художником, автором сотень картин, які представили світові його рідну Україну та її народ.
Прекрасним доповненням заходу стала виставка «Від краси до мистецтва» на якій були представлено не тільки тематична література, а й репродукції картин Миколи Пимоненка, які з не аби якою цікавістю та захопленням розглядали школярі.
     Також, вчитель образотворчого мистецтва Шмідт І.Р. більш детально, за допомогою презентації та даної літератури, розповіла про найвідоміші картини, показала репродукції картин, через які школярі разом із учителем заглибились у внутрішній світ художника, відчули тонке почуття колориту, зрозуміли його багату уяву, що дозволила Пимоненку створити приємні для ока, насичені, динамічні кольорові композиції, які передають настій картини, а кожний мазок майстра, видає щиру любов до своїх героїв.

По завершенню заходу діти активно відповідали на запитання тематичної вікторини, яку підготували бібліотекарі для кращого засвоєння здобутих знань. А також, мали змогу, ще раз переглянути презентацію картин, за допомогою комп'ютерних технологій.
Тож, запрошуємо всіх любителів образотворчого мистецтва, всіх любителів живопису і просто любителів прекрасного ще раз переглянути  репродукції нашої виставки, або ж самостійно віднайти та переглянути відомі картини через мережу Інтернет. Ми  впевнені, що роботи Пимоненка М.К. байдужим не залишать нікого.
Та ж скільки сонця! А які луги!
Воістину життя, а не полотна.
Так тонко чисті пасмуги лягли,
Теплінь води розкрилася — вільготна!
Весільний гамір б'ється в береги —
Стихія розгулялася народна.
Сади лиш плідний спокій берегли...
А час все крутить нещадимі жорна.
Святині світла! Кольорів оркестр!
Мов кволим виклик — урочистий жест,
Провісних бачень віща серцевина.
Крізь очі в мислі небо пронеслось,
Весь обрій грає золотом колось —
В свою красу вдивляється країна.
(Сергій Бурлаков «Живопис Миколи Пимоненка»)