Історія села

Історія виникнення та заснування села.
 Значні для села історичні події
В'їзд у село Любитів
Любитів – одне з найбільших сіл Ковельського району, яке входить до Колодяжненської сільської ради, залізнична станція (лінія Берестя-Київ, збудована в 1873). В 2001 році гілка була електрифікована. Розташоване село за 15 км. залізницею на південний-схід від Ковеля, по шосе ЛуцькКовель 20 км. Середня висота над рівнем моря становить 182 м.
Залізнична станція "Любитів"
Селяни вирізняють такі кутки села: Кайтанівка, Тимошенкова, Циганська, Річки.
Свято-Покровська церква
Унікальною історичною пам’яткою архітектури села, яка охороняється державою, являється церква, зведена в ім’я Покрови Пресвятої Богоматері. Стоїть вона поблизу центра села на невеликому пагорбі. Точних відомостей про дату зведення храму та його будівничого немає. Відомо лише, що він побудований католиками, про що свідчить вхід з північної сторони. На косяку дверей є знак, який стверджує, що церква відремонтована в 1794 році. В 1830 році встановлена на кам’яний мур. В 1871 році перероблений її верх, а самій церкві надано православного вигляду.
Любитівське озеро
Посеред села, біля місцевого парку знаходиться безстічне Любитівське озеро. Тихе і величне, у водах якого любила купатись Леся Українка і навіть перепливала його, будучи вже тяжко уражена сухотами.
Точних відомостей про походження назви села Любитів немає, але існує ряд легенд, які говорять, що її коренем  є слово «любов» чи «любити».
  • Одна із них говорить про те, що назва пішла від такої події: колись, дуже давно, в цій місцевості жили юнак і дівчина, які любили одне одного. Але батьки були проти їх одруження. Вони вирішили покінчити життя самогубством – утопитися в озері. З того часу село розташоване навколо озера, стало називатися Любитів.  
  •  Друга легенда свідчить про те, що назва села пішла від того, що жителі, які жили навколо озера, часто допомагали проїжджати людям, котрі загрузали в болотах, були дуже вічливі та добрі. Звідси повчальна історія і назва села, яка походить від двох слів «люби товариша» (Любитов).
  •   Інша легенда розповідає, що в цій місцевості проїжджала якась вельможна пані і її карета загрузла у в’язкому болоті. Жителі, які тут жили поспішили на поміч і майже на руках винесли карету із брудного місива. Тож, на знак вдячності, вона назвала це село Любитів.
  Вперше про Любитів згадується в пам’ятках XVI ст., та з контексту за 1545 р. зрозуміло, що село існувало задовго до цієї дати.
    Так, в описі Луцького замку від 1545р. ми читаємо: «Селом Любитовом володіє Ванко Бєлостоцький: воно дано його предку за князя Семена, старости Луцького».
Цей Ванко Бєлостоцький був королівським дворянином, але маєток був не його, а його дружини. Про це свідчить такий доказ:
«26 апреля 1564 г. он присутствовал при том, как земяне господарские Олехно Олизаровский, Михаил Дрозденский, Лев Шпарский, Иван Селецкий и Фёдор Баевский спрашивали своего тестя Ванка Белостоцкого: правда ли будто его жена, а их теща, умирая, оставила завещание, по которому она устранила своих дочерей от наследства ее имением с. Любитовом».
Маєток дістався сину Ванки Бєлостоцького Михайлу. «В 1570 г. 16 марта земянин Михаил Ванкович Белостоцкий выдал запись о разделе имения с. Любитова и приселка Волицы между его сыновями и затями».
    В тому ж році, маєток с. Любитова був тимчасово поділений між зятями і чоловіками сестер Михайла Ванковича Бєлостоцького. Про це свідчить такий документ:
«26 апреля 1570 г. возный донес в Луцкий суд, что в его присутствии земяне Иван Селецкий, Михаил Дрозденский, Иван Клюский, Олехно Олизаровский и Настасья Вегериновая, зятья Михайла Ванковича и мужня его сестер временно разделили между собой земли из общего имения с. Любитова с обязательством приступить через год к вечному разделу того же имения».
Але незабаром цей маєток перейшов до їх родича Василя Гуревича:
«29 апреля того же 1570 года земянка Настасья Чагадаевич, по первому мужу Вегериная, выдала Василию Гулевичу заставаную запись натпренадлежащую ей часть имения в с. Любитове».
«28 июня того же 1570 года другая дочь Ванки Белостоцкого Овдотья Клюсная выдала Гулевичу Василию запись о продаже ему своей «материзны и дедизны» – части имения в с.Любитове».
«10 июля того же 1570 года возный донес, что им соверен ввод Василия Гуревича во владение частью с. Любитова, купленной им у Овдотьи Клюской».
(Опись акт. книги Киевского центрального архива №2044,с. 11-44).
Таким чином, Василь Гуревич повністю заволодів маєтком с.Любитів.
Гулевич Василь Федорович  третій син Федора Гулевича (Феодосія митрополита Луцького) та один із найзаможніших представників роду Гулевичів цього часу. Був тричі одружений, мав п'ятеро дітей: Марію, Анну, Андрія, Михайла, Бенедикта і Єлизавету (відома як Галшка Гулевичівна).
Галшка Гулевичивна-Лозчина  мудра руська шляхтянка і одна із засновниць Київського братствамонастиря і школи при ньому.
Дитинство Галшки проходило на Волині, у володіннях її батька, яких у Володимирському і Луцькому повіту в нього було чимало. Серед них був й Любитівський маєток.
По сусідству з с.Любитів  знаходиться с.Ворона, яке належало тоді Володимирській єпископії. Між Любитовом і Вороною не було межової лінії, а тому любитівці заволоділи частиною цієї церковної землі. Справу про захоплення церковної землі було передано до суду. Відбулося судове рішення, за яким Володимирському єпископу Феодосію повинна бути передана віднята у нього земля.
23 серпня 1573 року возний доніс про виконання цього рішення. Але єпископ Феодосій був невдоволений цим судовим рішення. Особисто керуючи великим озброєним загоном і взявши сто плугів своїх селян, він наказав їм зорати вже засіяні поля Любитівського маєтку. Тоді Василь Гуревич, Михайло Дрезденський, Олехно Олізаровський та Іван Селюцький подали 20 травня 1574 р. скаргу в Луцький міський суд. Власники Любитівського маєтку не залишалися в боргу і нанесли багато неприємностей єпископії, спустошуючи ліси, діброви, сіножаті.
Про дальшу долю Василя Гулевича і його маєтку в с.Любитів немає ніяких відомостей. Тільки через 100 років у 1679 р. маєток с.Любитів належав дворянину Вацлаву і Констанції Колосовським.
Згодом, у 1863 р. Любитівській маєток знову належав 14 власникам, які володіли частиною землі і людьми, які її обробляли. Потім ці дрібні володіння ще роздрібнюються, і недаремно довгий час село називали «сорокапанівкою». Панами були: Вербицький, Рудницький, Колосовський, Беневський, Дибчинський, Ручинський, Тваровський та інші.
Цікаво, що в Любитові знаходилось народне училище міністерства народної освіти, відкрите в 1876 році (будівля й досі збереглась). Вчителем був Іван Машук, високоосвічена людина. Внучка його, Г. М. Добржанська, стала першим «Заслуженим вчителем УРСР» в області, а правнучка, Наталія Іванівна Конотопець нині письменниця, член Спілки письменників України, мешкає в м. Київ.
До речі, серед любитівців почесне звання «Заслужений» мають чимало працівників освіти, культури, медицини та інших галузей.
На Волині, як і по всій країні, існувало кріпосне право. Селяни кріпаки працювали на панщині 4-5 днів на тиждень. Крім панщини вони змушені були платити різні натуральні податки, грошовий оброк, податок за вікна, за право поховання померлих та інші. За несплату податків чи за найменшу провину людей жорстоко карали. В такому становищі знаходився й Любитів. В селі суддів не було, тому судили самі поміщики.
Одяг виготовляли самі селяни.
Одяг на Волині
Літні чоловіки носили довгі свитки і штани, пошиті із домотканого полотна, на ногах були постоли або чоботи. Зверху одягали свиту із саморобного сукна, яку підв’язували крайкою, або білі вишиті кожухи. Головним убором була баракова шапка, а влітку – солом’яний капелюх. Більш заможні парубки носили чоботи, а бідні – постоли, полотняні штани і короткі свитки, пошиті не по талії, який називають «лейбик».
Дівчата теж носили чоботи, тільки на високих підборах і з підковами, кольорову спідницю, обшиту різнобарвними стрічками або оксамитом. Зверху одягали свитку із тонкого сукна, який був пошитий по талії і оздоблений вишивками. На головах носили великі вінки. Влітку вони робили їх із листя і живих квітів, а зимою – з паперових квітів та барвінку. До вінка були прикріплені різнобарвні квітки. Заміжні жінки носили «кімбалки».
Ні школи, ні медичного пункту не було. Людей лікували знахарі, ворожбитки. В селі панував тиф і інші заразні хвороби, від яких вмирало багато людей. В голодні роки, які часто повторювалися, люди сушили лушпиння, мололи його в жорнах і пекли хліб.
Вперше в с.Любитів школа відкрилася в 1876р.
Старий будинок школи був побудований на землі поміщика Дубинського і знаходився між першим й другим корпусами теперішньої лікарні. Але старий будинок школи згорів і в 1885р. була збудована нова школа.
В кінці 70-х років вчителькою в школі працювала сестра Магнета, відомого поета-революціонера, який згодом був заарештований, а його сестра – звільнена з роботи.
З 1885р. вчителем в школі працював Іван Петрович Мащук. В 1911р. школа почала називатись «Двухклассное училище министерства народного просвещения».
Любитівська школа в 1929 р.
Під час Першої Світової Війни школа не працювала і була тимчасово перетворена в військовий лазарет.
При Польщі було відкрито чотири класи, а згодом, у 1928р., був відкритий п’ятий клас. Після возз’єднання українських земель в Любитові був відкритий спочатку шостий, а в 1941р. був перший випуск сьомого класу. Директором школи  був Маківка Степан Адамович. В період окупації в Любитові навчалися лише 1 4 класи, а з 1943р. школа зовсім не працювала. Після звільнення нашої території від фашистських загарбників, восени 1949р. було відновлено школу (6 класів). І в цьому ж році, відбувся перший випуск десятого класу. В вересні 1955р. навчання почалося у новому приміщенні.
Між близькими до Любитова селами Дроздні і Ворона, через болото, існувала дорога, яка називалася «наполеонівським трактом». На цій дорозі знаходиться Обухівська могила. Народні перекази свідчать про те, що в цій могилі похований козацький полководець Обухов, який загинув під час партизанської розвідки в 1812р.
В роки війни Росії з Францією на території Волині знаходилась армія Тормасова.
У 1812р. корпус Тормасова знищував усі мости через річку Стир і тимчасово затримав просування французької армії. Частина Волині була окупована французами, але наприкінці серпня 1812р. до армії Тормасова приєдналась Дунайська армія адмірала Чічагова і наполеонівські війська були витісненні з Волині.
Масових революційних подій у 1905р. в нашій місцевості не було.
В селі жив Матвіюк Юхим, який брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін» у 1905р. і сидів за це в тюрмі 7 років. Жив він у великих злиднях і помер у 1944р.
Під час першої світової війни майже всі жителі с.Любитів були евакуйовані в східні області України та Росію і повернулися назад лише у 1919-1920рр. Незначна частина, біля тридцяти сімей, не встигли виїхати, а деяких німці повернули з дороги назад у село.
Одинадцять чоловік було вивезено в Угорщину у воєнний карний табір. Повернулися в село шість чоловік, а п’ять померло з голоду.
Просвітництво.
У 20 – 30р. ХХ ст. на Волині постала повітова «Просвіта», завданням якої було поширення освіти і національної свідомості серед українського народу.
В 1923-1924 р. в с. Любитів було організовано товариство «Просвіта», центр якого розташовувався в старому будинку Балак Марфи. Там знаходилась бібліотека, відбувалися збори. Головою був Дубенський К., секретарем Калинюк П. При  товаристві таку просвітницьку бібліотеку, ще називали хата-читальня.
Самійло
Підгірський
 Провідну роль у діяльності «Просвіти» відіграли: Самійло Підгірський –уродженець с.Любитів, активний діяч Українського національного руху та відомий патріот Дмитро Донцов. Їх єднали не тільки родинні зв’язки, а й спільна любов до України, якій вони присвятили своє життя і працю.
Добрим вчителем в школі для відпочиваючої влітку студентської молоді був парох місцевої Свято-Покровської церкви отець Михайло Йосипович Новосельський (1881 р. н.). То був справді священик, духовний наставник людських душ, патріот України, його дружина Євгенія Якимівна, брати Федір та Іван Селецькі, Ганна Селецька-Шумовська, Михайло Веденський, Павло Балицький (бібліофіл і видавець), Микола Пирогов та інші.
Євген 
Маланюк
Також, у 20-30 роках в Любитові побував відомий український поет Євген Маланюк, котрий приїжджав щоб не тільки набратися тем для своїх поезій, а й щирого українського духу, який жив тут, серед народу. Тому й знаходимо «волинські джерела в його думках-струмках».
Спогад по відвідання нашого краю Є.Маланюком зустрінемо в поезії «Волинське».
"...І вже Колодяжне, Любитів
(Які наймення і згадки!),
Де дні, чаші недопиті,
А ночі – чорні і палкі..."
Список видатних українських патріотів, що жили в Любитові між двома світовими війнами і боролись за волю України, необхідно доповнити ще й іменами отамана Долуда, полковника Михайла Крата. Всі вони були сіячами і будівничими на духовній ниві Ковельського Полісся.
В 1923-1924 роках в селі Любитів Євгенія Якимівна Новосельська організувала драматичний гурток, в якому брала участь сільська молодь. Приміщення для постановок не було і тому, було вирішено збирали кошти для будівництва так званого «народного дому». Інтелігенція села влаштовувала платні вечірки, розігрувались лотереї і всі зібрані кошти відкладалися на будівництво клубу.
На прокладання шосейної дороги від села до станції в село прийшов вагон цементу, залишок якого використали на будівництво клубу. Лісництво відпустило під будівництво клубу 100 м 3, а поміщики сіл Ворона, Рокитниця, Дроздні дали із свого лісу дуби на підвалини.
В 30-ті роки (восени, 1939 р.) силами громади був збудований сільський клуб. При клубі було відкрито сільську бібліотеку, першою завідуючою якою стала Нісонова К. Г.1939 по 1946 р). А весною 1941р. в селі були відкриті дитячі ясла, завідуюча якими була В’юн А.
В 1953 році при клубі було створено хоровий колектив під керівництвом Георгія Микитовича Коржова – викладача музичної школи. Активним помічником диригента Коржова став директор середньої школи Т.Н.Колодюк. Спочатку в капелі було 20 учасників – самі лише вчителі середньої школи. Поступово влились у колектив трудівники села і сільська молодь. У 1954 -1958 роках колектив було нагороджено Почесними грамотами обкому Компартії України.
Поступово колектив здобув чималу популярність не тільки в районі і області, але й далеко за її межами. В 1964 році капела стала переможцем другого туру республіканського огляду присвяченого 150-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка і була нагороджена ювілейною медаллю. Це був перший великий успіх колективу. За успіхи на педагогічній ниві Г.М. Коржову було присвоєно звання Заслуженого вчителя УРСР.
З 1966 року капела носить звання народної самодіяльної капели. Тоді ж, любитівці виступили в передачі Львівського телебачення «Волинські вечорниці» та взяли участь у творчому звіті Волині у Києві.
З 1977 року керівником хору став молодий випускник музичного училища Василь Харитонович Балюк. У склад колективу входили: вчителі, медики, робітники, колгоспники та сільська молодь.
Тарасюк С.П.
У 2007 р. директором Будинку культури стала Заслужений вчитель України Тарасюк Світлана Петрівна, яка організувала самодіяльний аматорський хор й довгий час була його керівником.
Після війни і звільнення від Польщі в селі була створена сільська рада (голова В’юн І. В.), на початку січня 1940р.  головою сільської ради було обрано О.Т. Кота, секретарем – М.Г. Комісарука.  
Наступними головами сільської ради були: Мельничук А. П., Ковальчук П.К., В’юн С. М., Глушейко П.А., Комісарук  П. П., Федорук О. К., Дмитрук М. С., Демчук В. П., Ксьондзик Ф. Т., Борисюк Г. Г., Давидюк Т. А., Ваврик Л. С., Сколінчук Є. О., Гацький П. Г., Ксьондзик М. П., Вакулюк П. М., Вакулюк В. О., Грищук В. П., Павлов В. І.
Весною 1940р. – створений колгосп імені Леніна. Першим заяву в колгосп подав З.І. Рибчук. Спочатку в колгосп входило 17 господарств.
У березні 1945 року селяни зібралися на перші післявоєнні артільні збори. Головою одного із перших на Волині колективних господарств обрали фронтовика С. Шульгача.
Наступними головами колгоспу були: Гордіюк А.О., Кулаковський Л. В., Гетьман О. С., Вишневський Г. А., В’юн Г. Д., Самчук В. М., Демчук Л. В.
Мирну працю любитівців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 27 червня село окупували гітлерівці. До села повернулися поміщики, які стали грабувати селян, відібрали у них землю. Все майно колгоспу було пограбовано, книги бібліотеки були спалені. В навколишніх лісах розгортається масовий партизанський рух. Майже 200 любитівців стали до лав Червоної армії, з них 74 загинули смертю хоробрих.
17 березня 1944 р. Любитів визволили радянські війська.
Після війни колгосп був відновлений і укрупнений за рахунок сусідніх сіл. Основу фінансових прибутків колгоспу складали льон і продукти тваринництва. За високі здобутки в усіх галузях сільськогосподарського виробництва колгосп у 1975р. був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (голова колгоспуКулаковський Л. В.).
Братська могила
В 1956 р. на сільському кладовищі було споруджено Братську могилу, де поховано 789 воїнів, що загинули за визволення Ковеля і Ковельського району під час ІІ Світової війни.
Обеліск Слави
В центрі села 1965 р. закладено парк, в якому 196р. споруджено обеліск Слави на честь 74 любитівців, що загинули в роки Другої Світової війни.
В 1969 р. в селі було відкрито новий Будинок культури, на другому поверсі якого розмістилася сільська бібліотека.
Будинок культури та бібліотека-філія
На території села раніше функціонували: дві бригади колгоспу, дільнична лікарня та амбулаторія, аптека, дитячий садок, перукарня, швейна майстерня, середня школа, районні об’єднання «Сільгосптехніка», «Сільгоспхімія», «Райагропостач», відділення зв’язку, АТС, пожежне депо, будинок побуту, Будинок культури, 6 магазинів ( в тому числі й книжковий магазин), кафе «Черемшина», залізнична станція, ветеринарна лікарня.
Сучасний стан села Любитів
в'їзд до села Любитів
Сьогодні Любитів – це сучасне село площею 337га та населенням 1436 чол.
 У селі 17 вулиць протяжністю 12,6 га. Присадибні земельні ділянки займають 135,60 га.; землі загального користування  88, 90 га.; землі, які відносять до населеного пункту – 41 га. У селі 463 двори. 
Вулиці: Вокзальна, Озерна (колишня назва Гагаріна), Кар'єрна, Ковельська, Кулаковського, Лесі Українки, Миру, Молодіжна, Незалежності, Полянського, Садова, Топольки, Весняна (колишня назва 1 Травня), Шевченка, Шкільна, 356 км., 358 км.
Віковий склад населення ставном на 2020 р.: дошкільного – 100, шкільного – 242, пенсіонери – 272, одинокі – 18, інваліди ІІ Св. війни 1, учасники ІІ Св. війни 16, учасники бойових дій ІІ Св. війни 1, вдови учасників бойових дій ІІ Св. війни 5, афганці3, часники АТО 24. 
    Розглядаючи питання про утвердження власних символів та керуючись ст. 26 п. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сільська рада вирішила затвердити герб та прапор громади с. Любитів відповідним рішенням (від 18 вересня 2012 р. № 22/11), до якого додалися й інші важливі документи. 
Тож, відтоді село Любитів має свій герб та прапор.
Герб: на розсіченому заокругленому у низу щиті, обрамленому картушем, що вивчає геральдику сільського району і короною з трьох колосків, представлено герб Любитівської сільської ради. Приналежність герба до Ковельського району Волинської області засвідчують срібний хрест і золота підкова на червоному тлі правої сторони щита. У лівій частині на синьому тлі герб Гулевичів.
Прапор громади с. Любитів – корогва (розмір 1:1), на синьому тлі герб Гулевичів.
Займаються мешканці і народними ремеслами: вишивка, в’язання, лозоплетіння, робота по дереву, малювання.
Також, у Будинку культури, на другому поверсі, знаходиться Любитівська бібліотека-філія Колодяжненської публічної бібліотеки, яку активно відвідують місцеві жителі, учні школи, молодь та книголюби з навколишніх сіл.
Важливою подією в історії бібліотеки було відкриття Інтернет-центру, яке відбулося 1 вересня 2010 року.
Для зберігання палива за участі безробітних збудували приміщення-склад.
Належну увагу сільська громада приділяє упорядкуванню кладовища, обеліску Слави та пам’ятному знаку загиблим у роки Другої Світової війни
Село має зручне транспортне сполучення із районним центром, тому багато мешканців мають змогу працювати в м. Ковелі чи просто його відвідувати.
В даний час на території села діють такі підприємства та організації:
- Любитівська лікарська амбулаторія загальної практики – сімейної медицини. Сільський медичний заклад обладнаний сучасним обладнанням, працюють педіатричний, маніпуляційний, терапевтичний кабінети, тощо.
Любитівська ЗОШ I-III ст. 
ім. Лесі Українки 
- Любитівський ліцей імені Лесі Українки Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, знаходиться за адресою
с. Любитів, вул. Лесі Українки, буд. 30.
Тел. (03352) 9-71-39 
Е-mail: Lyubitiv@ukr.net.
Побудована в 1954 році, а після реконструкції у 2006-2008 роках стала комфортним та сучасним навчальним закладом. З 2003 по 2005 рік тривало будівництво спортивного залу, який урочисто відкрито в листопаді 2005 р.
У школі функціонує 12 спеціалізованих кабінетів, кабінет медсестри, 3 музеї (музей Лесі Українки, музей етнографії, музей екології), спортивний зал, харчоблок та їдальнянавчально-виробнича майстерня.
Сільська школа, шануючи пам'ять про славетну землячку Лесю Українку, носить її ім’я та вважається однією з найкращих в районі, славиться своїм педагогічним колективом. У школі працює музей Лесі Українки, а для юних дослідників природи у фойє представлені експонати у вигляді робіт таксидермістів.
Любитівська сільська рада та лікарня
- Любитівський старостинський округ включає в себе три селаЛюбитів, Ворона,Будище. Його центр в селі Любитів
Адреса: 45063 Волинська область, Ковельський район, село Любитів, вул.Незалежності,буд.66.
Телефонний код +380 33 52
Найзначніші водойми на території округу – Любитівське озеро (19,5 га) та річка Воронка.
З історії Любитівської сільради:
- до Першої Світової війни, за підпорядкування Російській імперії існувала Любитівська волость, яка відносилася до Ковельського повіту, Волинської губернії;
- до Другої Світової війни, за правління Польської республіки територія сільради відносилася до Любитівської гміни, Ковельського повіту, Волинського воєводства, що включала в себе 22 населених пункти.
- сільська рада була утворена в 1944 році. Впродовж десятиліть склад сільради неодноразово змінювався. Так, станом на 1970, до Любитівської сільради входили села: Воля-Любитівська, Ворона, Грушівка, Засмики (злите із селом Грушівка), Любитів, Рокитниця.
Вся територія сільради належить до басейну ріки Турії, зокрема більша частина – до її правої притоки річки Воронки. Біля села Ворона до Воронки впадає річечка Рокитенка, що протікає поруч з селом Рокитниця.
Поруч з селом Любитів проходить автошлях європейського значення E85, що з'єднує Балтійське та Егейські моря, в межах України траса має назву М19, ділянка КовельЛуцьк. Через село Любитів, поруч з Вороною та через Рокитницю проходить регіональний шлях Т0311
 Через село Любитів проходить електрифікована залізнична гілка – відтинок Ківерці Ковель (Львівська залізниця).
Визначні місця.  
В селі Любитів розташована дерев'яна Свято-Покровська церква зведена до 1794 року, як католицький костьол, з кінця XVIII століття використовується православною громадою. Охоронний статус під номером 173, згідно з рішенням № 76 від 3 квітня 1992 р. виконкому Волинської обласної ради.
- Любитівський Будинок культури розміщений в центрі села за адресою: вул. Незалежності, № 68Тут часто проводить своє дозвілля молодь.
Заходи культурно-дозвіллєвої роботи різноманітні – це історичні години, тематичні вечори, концерти художньої самодіяльності, театралізовані свята, вечори-вшанування, конкурси.
Учасники художньої самодіяльності Будинку культури беруть активну участь в районних культурно-мистецьких заходах.
В проведенні масових заходів БК взаємодіє із бібліотечними працівниками с.Любитів та Любитівським ліцеєм
- Любитівська бібліотека-філія знаходиться за адресою: вул.Незалежності, 68 на другому поверсі Любитівського Будинку культури. Займає ізольоване приміщення, яке опалюється централізовано із сільською радою. Капітальний ремонт бібліотеки був проведений в 2010 році, а 1 вересня цього ж року, відкрито Інтернет-центр. Освітлення відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
Загальна площа бібліотеки займає – 151кв. м., відокремлених приміщень – 2. Читальний зал поєднаний з абонементом займає – 102 м.2 , а книгосховище49 м.2.
На території с.Любитів сьогодні працюють такі організації та об'єкти:

Пожежне депо
- Поштове відділення.
- Ветеринарна дільниця.
- Свято-Покровська церква УПЦ.
- Храм Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ.
- Молитовний дім.
- Пожежне депо.

Після розпаювання земель колгоспу створилися такі фермерські господарства: «Фасти» (Шайнюк О.), «Форса» (Рудик О.), «Серпанок» (Щисюк О.), «Іванна» (Гарлінська І.), «Владна» (Шинкарук В.), «Сніжок» (Шинкарук В.), «Левко» (Матвіюк П.).
В селі працюють дві пілорами (Тарасюк І., Пузанський В.), майстерня по ремонту топленої апаратури (Чуль Я.).
магазин "Продтовари №2"
Обслуговують сільчан товарами першої необхідності магазини: «Продтовари» №1, №2, власником яких є Пархонюк В. Ф.; «Наш магазин» (раніше бар-кафе «Черемшина») власниця якого є Шинкарук Л.В. Також, в селі працює кафе «Любисток» ласник Пархонюк В.Ф.).
кафе "Любисток" та магазин " Продтовари №1"
Любитівці прагнуть відродити колишню славу і привабливість мальовничого куточка Полісся. В селі був організований кооператив із газифікації населеного пункту, і 15 березня 2007р. був запалений «блакитний вогник» на підвідному газогоні до села довжиною 4,4 км
митрополит Луцький і 
Волинський Михаїл
25 червня 2016 року навіки увійде у календар знаменних і пам’ятних дат села Любитів. Адже, саме цього дня митрополит Луцький і Волинський Михаїл завітав до села, щоб здійснити чин заснування нової Свято-Покровської Української Православної Церкви Київського Патріархату. 
Хлібом-сіллю зустрічали владику учні місцевої школи з директором Чуль В.Ф. та учні Парафіяльної недільної школи с. Дубового.
Далі митрополит Михаїл у співслужінні священиків Ковельського районного деканату на чолі з деканом Ковельського районного деканату УПЦ КП протоієреєм Іоаном Бонисом та деканом Ковельського міського деканату УПЦ КП о. Анатолієм Александруком освятив хрест та заклав перші камені на місці будівництва церкви.
В богослужінні взяли участьголова Ковельської РДА Віктор Козак, голова Ковельської районної ради Андрій БроїлоЛюбитівський сільський голова Віктор Павлов, а також, жителі та гості села. Долучились й активні громадські організації Ковельщини, зокрема,“Майдан Гідності” (Ігор Верчук)ковельська філія ВГО “Союз Українок” (Олена Місюра). 
Виступили на урочистій події  Андрій Петрович та Віктор Теодосійович, які наголосили, що ця історична подія буде неодмінно відображена в літописі сучасної Ковельщини, а присутні представники влади пообіцяли допомагати у якнайшвидшому встановлені храму. 
заснування нової Свято-Покровської Української
Православної Церкви Київського Патріархат
По закінченню дійства, владика благословив усіх вірян, подякував любитівцям за правильне рішення та ідею, яка вже протягом кількох років виношувалась у задумах людей. Також, він побажав, щоб новозбудований храм об’єднав громаду села в дружню сім’ю, в якій будуть панувати християнська любов, мир, злагода, взаєморозуміння та Божа благодать.
Найбільша проблема села обесцінена праця хліборобів:  зменшення поголів’я худоби.
Проживає в селі багато молодих сімей з дітьми, тому в планах розвитку села: побудувати дитячий садок; провести очищення озера; продовжити освітлення вулиць; завершити створення твердого покриття вулиць та побудувати новий храм Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ.

5 коментарів:

  1. Багато історичних фактів наведені які мені знайомі і згадка про людей, яківнесли своє надбання в славу нашого рідного села.
    Бажаю здійснення мрій односельчанам:
    -дитячий садочок і щоб в ньому було багато малечі;
    - новий Свято-Покровський Храм ПЦУ.
    Хай моїм односельчанам живеться комфортно і з рвдістю.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Щиро дякуємо за побажання!Надіємось, що так і буде!

      Видалити
  2. Очень приятно читать такой материал, живая история мест где я жил и учился, добрая память людям вынесшим значимый вклад в копилку добрых дел. Спасибо всем кто ведёт сайт, наилучшие от меня пожелания моим землякам, крепкого здоровья и благополучия. С уважением Юрий Печенюк.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дуже вдячні Вам за таку хорошу оцінку нашої роботи й ведення блогу, за теплі слова побажань Вашим землякам. Працюємо для наших користувачів і заради збереження історії нашого села та його сьогодення.

      Видалити