Пам'ять про голодні роки.

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній  трагічних та болючих сторінок. Однією з найбільших трагедій українського народу стали три хвилі Голодоморів та найстрашнішими були 30-ті роки. 

1933 рік - найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

 Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни на квітучій українській землі стільки людських життів були приречені на смертні тортури? Нині ми знаємо, що то було.

Українці стали жертвами свідомого і чітко спланованого тоталітарним режимом сталінського геноциду проти українського народу. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони України. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон.

 Разом з організованим Голодомором тривало знищення історичної, культурної та духовної пам’яті українців. Ця жахлива трагедія забрала мільйони життів таких працьовитих, мирних і цілком безневинних громадян України. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати нашого народу під час Другої світової війни.

Час все більше віддаляє нас від тих, жахливих подій, але пам'ять людська жива. І ми, не маємо права забути про цю трагедію! Вона повинна стати уроком як для українців, так і для всього людства.

Наш обов’язок щорічно вшановувати пам'ять про всіх загиблих земляків, молитись за їхні душі та просити у Всемогутнього Господа, щоб у майбутньому ніде і ніколи не повторилося подібного злочину!

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

  У суботу, 26 листопада, в с. Любитів, працівники бібліотеки, культури, місцевої влади та учні Любитівської ЗОШ приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку». В Будинку культури о 16-ій годині було запалено свічку, вогник якої є символом нашої пам’яті та скорботи. В бібліотеці була проведена година скорботи «Пам’ять про голодні роки», а в читальному залі облаштовано книжкову полицю «Пам’ять людська не забуде повік ».                        

  Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія українського народу все одно хвилюватиме серця та душі людей. Україна пам’ятає! Світ визнає! Вічна пам'ять загиблим!

ГОЛОДОМОР

Чимало різних лих
Спіткали наш народ.
Та найстрашнішим з них
Був штучний голод

Не забудеться ніколи
Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.

... забуто про моральність,
Про людські всі почуття.
Йдуть до хати енкаведисти
По чиєсь життя.

Забирають все з будинку,
Не лишають й крихти.
Ну то й що, що там дитинка,
Що нема що їсти?

Ходить голод по Вкраїні
Люди помирають.
Навіть того, хто ще дише
До мерців кидають.

Страх вселяється у серце
Нема де сховатись.
Смерть у вічі заглядає.
Вже не врятуватись

Вимирають цілі села —
Не виносять муки.
Від голоду опухлі діти
Гризуть свої руки.

Втрачають розум матері -
Всім сльози, а їм сміх -
Зачинивши у коморі
їдять дітей своїх.

А у цей час хліб з країни
За кордон вивозять,
їй він зовсім не потрібен,
Хоч вона за ним голосить.

Минуло вже чимало років
Від тих страшних подій —
А ми все визначить не можем
На совісті вони чиїй.

                                   Нікітіна Рєгіна.