«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» Ліна Костенко.

Костенко Ліна Василівна – сучасна українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, громадська діячка, прозаїк, лауреат великої кількості літературних премій і нагород. 19 березня 2020 року відомій поетесі виповнилося 90 років.

Багатогранна творчість цієї талановитої жінки вражає, хвилює, зачаровує читача і не залишає байдужим нікого. Її творам характерні глибокі ліричні образи, тонкі характеристики, філософський підтекст, які спонукають на певні роздуми.

Вірші, поеми, романи Ліни Костенко перекладені багатьма європейськими мовами і добре відомі за межами України. Нерідко Костенко Л. В. є авторкою перекладів чеської та польської поезій. Більше того, за творами цієї письменниці у театрах відбувалися вистави та постанови. ЇЇ твори люблять декламувати відомі люди, їй теж присвячують чудові поезії майстри слова, яких вона надихає.

Ліна Костенко ніколи не любила надмірної уваги до своє персони, але знаходила можливість виступати в університетах України, проводити лекції за що отримала звання «Почесний доктор», «Почесний професор», тощо.  

Отже, бачимо, як багато встигла зробити за 90 років життя ця невтомна жінка й отримати безліч нагород, відзнак, премій – усього не перелічити. Тож безумовно, Ліна Костенко заслуговує на увагу до себе й її надзвичайно цікавих, актуальних творів.
    Звісно, сьогодні в умовах збереження карантину, більшість читачів не в змозі відвідати нашу бібліотеку, але ми пропонуємо ознайомитись з її найвідомішими поезіями через сторінку даного блогу чи отримати більше інформації про письменницю та її твори на нашій підбірці популярних сайтів:

• Ліна Костенко – КНИГИ, вірші, біографія автора. https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Lina_Kostenko/
• Бібліотека української літератури. Костенко Ліна – повні тексти творів автора.                                          https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=5
• Вірші Ліни Костенко. https://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/lina-kostenko/

Також, приєднуючись до всіх щирих та найкращих побажань на адресу Ліни Василівни Костенко, ми хочемо побажати їй міцного здоров’я, довголіття, творчого натхнення, любові і поваги від найрідніших, прихильності долі та Божої ласки!

Найвідоміші поезії Ліни Костенко.

Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Про вічне
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими

Про кохання
Кохай! Бо час тебе не жде.
Він забирає твої дні і ночі.
Кохай допоки тіло спрагле й молоде.
Бо в старості кохають тільки очі.

Про життя
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці1 ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про мрії

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Про людей
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Про понищену природу
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...