Привітали ювілярку: Кравчик Таїсію Семенівну

7 листопада наша односельчанка-довгожителька Кравчик Таїсія Семенівна відзначає свій день народження. Сьогодні ювілярці виповнилось 90 років.

Народилася Таїсія Семенівна у 1934 р. в селі Красне далекої Калузької області. Навчалася у Білорусі, працювала у Мурманську.

Найжорстокіші події із життя цієї сильної духом жінки припали на дитинство. Адже, війна нікого не жаліла… Ще у 8 років її відділили від сім’ї та взяли як полонянку в німецький концтабір. Тут з маленької дівчинки знущалися, силоміць і неодноразово брали рідкісну групу крові, а пізніше з іншими полоненими євреями відвели на розстріл. І все це сталось через те, що німці її теж вважали єврейкою через довге, чорне, хвилясте волосся. Юну Таю врятувала одна жінка, про яку вона пізніше згадала у своїх спогадах і якій досі вдячна за життя. Після пережитого, потрапила у дитячий будинок, а пізніше таки віднайшла свою родину. Навчалася, працювала і одружилася.

Після одруження з чоловіком переїхала на Волинь і вже давно стала своєю у Любитові. Молоде подружжя народило трьох діток та на sжаль, зла доля забрала двох. Та й чоловік давно відійшов у засвіти. Дуже допомагає зараз жінці дочка Тетяна. Нині наша ювілярка радіє чотирьом онукам та трьом правнукам. 

Таїсія Кравчик працювала кіномеханіком, але більшу частину життя віддала водійському ремеслу. Також, працювала на хлібокомбінаті, вантажником, була й обліковцем у колгоспі, є ветераном праці. Попри свій поважний вік, Таїсія Семенівна веде активний спосіб життя: господарює у власному подвір’ї, годує домашню птицю, турбується про врожай на городі.

У свої 90 років жінка й досі не втратила надзвичайний талант до в’язання та вишивання хрестиком, гладдю. Неймовірно красиво вишиває одяг, картини, ікони, рушники, серветки, скатертини, які прикрашають її оселю. А ще, в’яже носочки для рідних та у подарунок для військових.

Тож, приєднуючись до всіх найщиріших вітань, бажаємо нашій ювілярці прожити ще багато років при доброму здоров’ї, підтримки, розуміння та любові від найрідніших, а також, дочекатись миру і перемоги України!

Із газетної статті можна дізнатися детальніше про важкі випробування, які випали на долю Таїсії Семенівни Кравчик та найболючіші спогади, які назавжди вкарбувались у її пам’яті.

«Коли розпочалася війна, у сім’ї Нефьодових зростало п’ятеро дітей. Таї тоді було неповних вісім років. Батька забрали на фронт, і через трохи сім’я вже мусила його оплакувати. Німецька окупація додала ще більше сліз і горя, бо із села почався масовий вивіз людей. Великі вантажні машини, накриті брезентом, їхали від хати до хати і забирали цілі родини. Німці залишали на мученицьку голодну смерть лише паралізованих старців.

Не дозволили взяти ані кусника хліба, ані якоїсь одежини. Зима, мороз тріскучий. Спочатку подумали, що везуть на розстріл. Але коли колона поїхала через фронт, всі розгубилися. Навкруги стріляють, бомблять. У машину перед нами влучив снаряд, ми у щілини бачили, як навколо нас попадали скалічені людські тіла. Я не знаю, по якій дорозі ми їхали, але там лежало багато мертвих солдатів. Нас постійно підкидало, коли машина по них їхала.

Висадили полонених у концтаборі містечка Рославль, що у Білорусі. Безліч переляканих людей, десь спереду чулися розпачливі крики жінок і несамовитий вереск відірваних від батьків дітей – людей сортували... Згадує Таїсія Семенівна, як її мама, тримаючи на руках найменшеньку дочку Лідочку, почала нервово оглядатися. Їй чуття підказувало, що такі кволі малюки перші підуть зі світу. Місцева жителька, білоруска, яка проходила поряд, була, вочевидь, посланою Богом. Таїсина мати в секунді добігла до неї і силоміць впихнула їй у руки дівчинку. Це був шанс врятувати дочку.

– Сортували нас за зростом і роками, – розказує жінка. – Мене підвело волосся: чорне, хвилясте і довге. Якийсь німець, схопивши за косу, презирливо вигукнув: “Юде!”, і силоміць потяг у барак до євреїв. Останнє, що почула, – мамин зойк: “Вона не єврейка! Це моя дочка!”

Барак, у який потрапила Тая, періодично поповнювався цілими сім’ями євреїв. Тут уже нікого не сортували: від малого до великого люди сиділи і чекали, коли за ними прийдуть. Приходили, виводили – і більше полонені не поверталися. Дівчинці “пощастило” затриматися тут аж на півроку. У неї виявили рідкісну групу крові – перша із резусом “мінус”. Тягнули її з бідної дитини найбільшими шприцами. Після кожної такої екзекуції Тая кілька днів лежала хвора, не в змозі встати на ноги. Адже концтабірна їжа, яка складалася з немитих варених буряків і кусника хліба з тирсою, сили не відновлювала. Коли через кілька місяців дівчинка перетворилася на скелет, обтягнутий шкірою, тримати її далі не стали. І одного дня із черговою партією євреїв теж забрали з барака.

– Вечоріло вже, коли ми зупинилися біля великої ями, – зі сльозами ділиться спогадами Таїсія Семенівна. – На мій дитячий погляд, рів був п’ятнадцять метрів у довжину і десь десять у ширину. Земля всередині ворушилася, крові повно. Вистроїли нас у ряд спиною до ями. Наказали роздягнутися і включили голосно німецьку музику. Я знімала одяг і дуже плакала, а старенька єврейка, яка опинилася поряд, втішала. “Не плач, дочечко, тримайся біля мене, – наказувала бабця. – Як тільки в нашу сторону вистрілять, одразу ховайся за мене. Я впаду мертва і придавлю тебе своїм тілом. Тільки ж ти лежи тихенько-тихенько, не ворушись. Дочекайся, поки нас засиплять піском і виключать музику – лише тоді вилазь”. Так і сталося. Пам’ятаю, як мені спочатку залився вогнем бік живота, а потім як хруснули усі ребра від ваги бабуньки. Обличчя, ніс, рот почала заливати її кров, все важче і важче ставало дихати. Напевно, я і свідомість час від часу втрачала. Чула, як німці пахкали то тут, то там – добивали поранених вже у ямі. Чула, як вони щось шверготіли, засипаючи нас піском. Потім музика замовкла, стало тихо, і я спробувала вилізти. Та де там! Бабунька була громіздка, а я ж дистрофік, та ще й поранений: пнуся, пнуся, і ніяк. І все мовчки, бо точно знаю, що кричати не можна.

Таю врятувала місцева жителька. Випадково вона вночі проходила поряд чи спеціально підійшла туди в надії віднайти когось живого, моя героїня й досі не знає. Але саме ця тітка Надя роздивилася серед трупів дитину і витягнула її з могили. Лікували дівчинку довго: мала виснаження від постійної здачі крові у концтаборі, прострелений живіт і повністю сплюснуту грудну клітку. Коли німці залишили територію Білорусі, рятівниця передала Таю у дитячий будинок.

Пройшли роки. Тая закінчила там школу і обрала професію кіномеханіка. До училища, яке знаходилося у Московській області, її і ще кількох сиріт везли централізовано. Дорогою Тая пригадала рідне місце!

– Я впізнала дорогу, якою ходила до бабусі за молоком! Ледве не на ходу вискакувала з тієї машини, – пригадує Таїсія Семенівна. – Водій кричить, а я біжу по стежці, ніг не чую під собою: ми тут жили! Правда, села свого я не знайшла, його вщент спалили. Почала розпитувати людей, і мені сказали, що рідні є і живуть у землянці. Не можу вам передати словами, що відчувала, заходячи туди. Брат і сестри мене не впізнали, а от мама... Тільки глянула – і одразу впала, мов підкошена. Потім розказувала, як шукала мене, весь час вірила, що я якимсь чудом вижила. А їх з концтабору звільнили солдати. Найстарший мій брат Славік помер, Толік і Ніна вижили, а от Лідочку мамі повернули. Та жінка-білоруска кілька разів передавала звістки через полонених, що дівчинка жива-здорова і де її можна відшукати.

Таїсія закінчила училище і взяла направлення аж у Мурманськ, ближче до брата Толика. Через рік покинула професію кіномеханіка і перевчилася на водія. Там же зустріла чоловіка-волинянина, який служив на флоті. Згодом молода сім’я вже із дітьми переїхала в Україну на Волинь, й оселилася у мальовничому селі Любитів…».

Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла

Вже другий рік поспіль, 27 жовтня у День пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, українці відзначають День української писемності та мови, який зараз набув надважливого значення та сенсу. Як писала славетна дочка українського народу Леся Українка: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію». 

Адже, територію можна відвоювати, а коли вмирає мова, то вмирає і нація.

«Мова має значення» – під таким девізом у нашій бібліотеці пройшов тематичний захід «Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла». Головна мета – викликати бажання поглибити знання з вивчення української мови та правопису, розвивати почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідної мови, розвивати творчі та інтелектуальні здібності у дітей.

Тож, в читальній залі бібліотеки зібралося чимало діток, які активно відгукнулися на наше запрошення. Дійство розпочалося із вступного слова бібліотекарки. Далі коротко про історію виникнення писемності та їх основоположників розповіла ведуча Анна Романюк.

Під час заходу лунали численні тематичні поезії письменників: Іван Оринчак «Рідна українська мова», Сандра Мартіні уривок «Мова має значення», Любов Забашта «Рідна мова», Василь Гей «Наша мова», Варвара Гринько «Рідна мова». Декламували ці чудові віршовані рядки наші юні відвідувачі, а саме: Ангеліна та Поліна Гавришук, Анна Рачук, Аліса Васейко, Дарина Римарук, Марія Гнатюк.

Щира їм за це вдячність!

 

Та найвеселішою частиною цього свята стала інтелектуально-розважальна програма під час якої, всі учасники грали мовні шаради, доповнювали відомі українські прислів’я та приказки, читали цікаві факти про мову та скоромовки, відгадували ребуси та головоломки, відповідали на питання вікторин, змагалися у різноманітних конкурсах «Мовне асорті», «Літературні перегони», «Первісне письмо», тощо.

 

Також, у бібліотеці для наших читайликів було підготовлено книжкову виставку «Українська мова як код нації», із літературою якої знайомилися всі присутні.

Ось таким насиченим, але корисним видався цей день. А винагородою для наших кмітливих та розумних учасників стали солодкі гостинці. Окрема подяка за власну  ініціативу жінкам у приготуванні смаколиків для юних користувачів бібліотеки: за чудовий десерт ескімо Мирославі Кімлайчук та смачний тортик Людмилі Поліщук.

І пам’ятаймо завжди, що мова є однією із найважливіших цеглинок у фундаменті кожної нації. Отож, кожен з нас має нагадати собі про потребу вивчати, вдосконалювати та зберігати рідну мову, аби передати це надбання наступним поколінням.

Привітали односельчанку-довгожительку Рудик Марію Максимівну

Героїнею нашої сьогоднішньої публікації є наша односельчанка-довгожителька Рудик Марія Максимівна. Сьогодні Марія Максимівна відзначає своє 96-річчя.

Родом Марія Рудик з Кіровоградщини – м.Світловодськ. Пережила два голодомори, перший ще у дитинстві. Під час другого померли її батьки і чотири брати. Важко уявити, як пані Марія переживала таке горе. Працювала у садочку, згодом на гончарні, як і її батьки, а також трудилася у колгоспі.

На Донеччині працювала вантажницею, саме тут зустріла свого майбутнього чоловіка. Одружились і через деякий час переїхали на Волинь, у с. Любитів. Народили і виховали трьох дітей. Чоловік уже відійшов у засвіти. На схилі літ розрадою жінки є її рідні: має 8 онуків, 13 правнуків, 4 праправнуки. Доглядає пані Марію одна із її доньок, з якою і проживає.

А ще, Марія Максимівна є талановитою художницею-самоучкою: до 94 років жінка ще малювала!

   

Тож приєднуємося до всіх теплих слів, які лунали сьогодні на адресу цієї чудової жінки! Здоровʼя, многая літа і всіх благ! Діждати Переможного миру в Україні!

Привітали ювілярку - Демчук Марію Іванівну

Завжди приємно вітати із поважними датами наших довгожителів.

Сьогодні, 14 жовтня, із ювілеєм – 90-літтям привітали Демчук Марію Іванівну із села Ворона.

Упродовж життя жінка тяжко працювала у колгоспі – 42 роки. Чоловік також працював у колгоспі, але на жаль, давно відійшов у засвіти. 

Подружжя народили і виховали п’ятеро дітей. Зараз радіє дев’ятьом онукам і семи правнукам. Оскільки іменинниця поважного віку, то наразі проживає у рідних в селі Любитів.

Тож, щиро вітаємо нашу ювілярку Марію Іванівну, бажаємо ще довгих років життя при доброму здоров’ї і мирного неба!  

 

За честь, за волю, за українську долю!

В неділю, 1 жовтня, у християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, українці святкують День захисників і захисниць України та День козацтва.

Це велике державне свято, яке покликане вшанувати всіх борців-визволителів українського народу, від сивої давнини до сьогодення.

  

У сьогоднішніх нелегких обставинах життя українського народу ми просимо Пресвятої Владичиці ЇЇ Покрову над нашими мужніми воїнами.

Тож, з нагоди прийдешнього свята та глибокої шани до наших визволителів, бібліотека разом із юними відвідувачами провели патріотичну годину «За честь, за волю, за українську долю!» й підготували вітальне тематичне відео.

Наші читці: Дарина Римарук, Артем Поліщук, Катерина Журавська, Анна Сидлярук, Мілана Демчук, Маргарита Щербініна, Ельміра Білітюк, Юлія Кімлайчук, Яна Кімлайчук, Вікторія Гетьман. Щиро вдячні нашим юним відвідувачам за активну участь у вікторині та чудову декламацію віршів. 

У відео використані поетичні твори таких авторів: І. Оринчак, А. Яцків, В. Місюра, А. Химина, С. Борчук.

  

Також, для всіх відвідувачів напередодні свята підготовлено тематичну виставку літератури «Захисники України – нащадки славних козаків», з допомогою якої можна поглибити свої знання з історії України, більше дізнатись про Героїв сьогодення, тощо.

Щиро вітаємо зі святом наших захисників! Бажаємо їм добра, міцного здоров’я, Божого захисту, мирного неба й такої довгоочікуваної Перемоги! Дякуємо Вам, рідні, за кожен світанок і прожитий день.Бажаю усім нам козацьких вчинків, звитяг і глибокої духовності. Нехай прагнення відстоювати свою волю, незалежність, мову та культуру і надалі буде неодмінною рисою всіх українців.

Всеукраїнський день бібліотек та новосілля в бібліотеці-філії с. Уховецьк

30 вересня в Україні відзначають Всеукраїнський день бібліотек. І саме сьогодні, що є досить символічно, бібліотека-філія с.Уховецьк нашої громади змінила свою адресу і переїхала в більш просторе та сучасно відремонтоване приміщення.

На новосілля до бібліотеки завітали гості: сільський голова Віталій Кашик, начальник управління гуманітарної сфери виконавчого комітету сільської ради Лілія Осіпчук, директор Колодяжненської публічної бібліотеки Тетяна Савлук, колеги-бібліотекарі з інших сіл громади.

  

 

Про проведену тематичну години «У книзі мудрість поколінь» більш детально читайте на сторінці нашої громади у фейсбуці:

https://www.facebook.com/photo/?fbid=2212451935821244&set=gm.1059013145872153&idorvanity=211114490662027

чи на офіційному сайті:

https://kolodyazhne-gromada.gov.ua/news/1727694574/

Тож, шановні колеги-бібліотекарі, прийміть найщиріші вітання з нагоди нашого професійно свята! Від щирого серця бажаємо натхнення і плідних звершень, творчої наснаги, міцного здоров’я і достатку, віри, надії, любові! Процвітання нашим бібліотекам: багато книжкових надходжень, цікавих заходів, збільшення читачів та відвідувань! Усім мирного неба і Перемоги! 

У пошуках істини: читай та вивчай!

Осінь – це пора року з досить примхливою погодою. Але поки нас ще не полишили теплі сонячні дні, в бібліотеці нещодавно відбулася гра-квест «У пошуках істини: читай та вивчай».

Ця форма заходу дає можливість в ігровій формі донести важливість читання і водночас, це пригоди та змагання, які так полюбляють діти.

Наш квест проходив у кілька етапів. Перший – краєзнавчо-літературний, відбувся в читальному залі бібліотеки.

Тут діти загадували одне одному завдання, писали шаради, грали «загадки-відгадки», вивчали «відомих незнайомців». 

На другому етапі, наші юні відвідувачі, перемістились на вулицю, де зіграли «хто швидше» та «хто шукає, той знайде».

. 

Тож, пізнавайте світ цікаво та весело, читайте та вивчайте щось нове, з користю використовуйте свій час.