Невиплакані сльози України

 Не забудеться ніколи

Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.

  
    
      Щороку, з 26 листопада 1998 р. у четверту суботу листопада в Україні відзначають «День пам'яті жертв голодоморів». 
   Три Голодомори, що їх зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, це найжорстокіші заплановані злочини в історії людства. Ніякі війни та нищення народів не можуть зрівнятися з масштабністю жертв українського населення, що жило в країні з найродючішими ґрунтами, на землі своїх предків і зуміли завдяки праці на землі домогтися достатку.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти…

   Голодомор в Україні 1921-1923 рр. – масовий голод у південних областях України, спричинений вивезенням радянською владою хліба з України, на тлі посухи та неврожаю на півдні України. Голод 20-х років висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі на відміну від ще страшнішого Голодомору 1932-1933 років, який став національною трагедією українського народу. Голодомор в Україні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення не визнавати голоду і не допустити на Україну хлібну допомогу із Заходу. 

 Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...

    Страшні Голодомори в Україні, які були організовані більшовицькою владою в 20-30-х роках, виявилися не останнім випробуванням на виживання для нашого народу. Черговою спробою винищення українців був голод 1946-1947 років. 1946 рік був неврожайним, давалася взнаки і повоєнна розруха, але того збіжжя, що вродило на українських ланах, вистачало, аби не допустити нового Голодомору. 
    Однак, відбулася чергова людоморська війна проти таких працьовитих, мирних і цілком безневинних громадян. Це був голод - штучно організований, масовий геноцид, свідомо спрямований на остаточне винищення українського народу. Вкрай знесилене, морально роздавлене селянство підкорилося й надалі беззастережно виконувало будь-які забаганки влади. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село, яке  не протистояло радянській владі.

Дорослі мерли, старики і діти –
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.

  І сьогодні важко пригадувати,але не можливо забути ту, страшну трагедію, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

 Тема голодомору продовжує хвилювати читачів любитівської бібліотеки і вже традиційно, в День пам'яті жертв голодоморів відбулася всеукраїнська акція «Запали свічку пам’яті». 
  Також, на протязі декількох днів для користувачів бібліотеки діяла тематична виставка «Невиплакані сльози України».

Схиліться! Свічку запаліть.

Хто у молитві, хто у серці чуйте,

Як кам’яніє краю біль століть…

Голодомор... страшне це слово
В свідомість вкарбувалося навік.
Так дай же Боже, щоб такого
Не знав ніколи чоловік!

    Представлена література розкриває не лише історичні факти про ті, страшні роки голодомору, а й правдиві до гіркоти і болю, свідчення тих очевидців, яким пощастило вижити. І не можна не погодитися зі словами Богдана Кравченка: «Найбільшим досягненням українців у те десятиліття було те, що вони пережили його».

  Голодомор став величезним крахом споконвічних волелюбних прагнень  українського народу. Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару, голод завдав невиправної шкоди українському національному життю.

       Три голодомори якими «приручали українців» з метою подальшої маніпуляції  суспільною свідомістю, не змогли стерти повністю з генетичної пам’яті нашого народу своєї сутності. Усі три  голодомори запеклися у свідомості кожного українця. І нині, будуючи своє майбутнє, ні ми, ані наші діти  не забудемо чорні роки голокосту, мільйони наших співвітчизників, що прийняли жахливу, мученицьку смерть.

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!

   Життя продовжується. Країна наша квітне. Народжується нове покоління – майбутнє нашої держави. Тож, нехай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині схилять голову перед пам’яттю невинно-убієнних голодом - геноцидом, поставлять свічку перед образом Божим і помоляться за їхні душі.

Та життя перемогло,забуяло цвітом,
І живуть, смертям на зло,України діти.
А катів поглине час,прокляття довічне,
Ми не вмерли! Ми - Живі !
Ми - на віки-вічні !