На калину роса впала – в нас на вулиці Купала

    
   Свято Купала – колоритна та феєрична містерія літа. У слов'янських народів це був день літнього сонцестояння – 22 червня, який відзначали язичники. Згідно з християнським календарем, на ці дні припадало Різдво Івана Хрестителя (24 червня за старим стилем), яке й досі в народі називають святом Івана Купала. За сучасним календарем його відзначають в ніч з 6 на 7 липня, неодмінно в супроводі різних купальських забав.

Про це прадавнє свято, звичаї, обряди та історію традиційних українських веселощі цього дня, які вже протягом багатьох років передаються з покоління в покоління, мали змогу почути юні відвідувачі нашої бібліотеки.
Зокрема, на народознавчій бесіді під назвою «На калину роса впала – в нас на вулиці Купала» їм розповіли про головних персонажів дійства Купайла та Марену, які уособлювали чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці символічні опудала згодом спалювали і топили, немов проводячи обряд очищення.

Учасниками святкування Івана Купала здебільшого були молоді люди, які хотіли знайти свою другу половинку. Вважалося, якщо цієї ночі пара закоханих одружиться, або ж, просто перестрибне через палаюче вогнище тримаючись за руки, то все життя будуть щасливими разом. А народжені в цей час діти мали бути витривалими та здоровими.

Наші предки вірили й у те, що зібрані в ніч на Купала чи рано-вранці лікарські рослини та роса на них, мають особливу цілющу силу.

Також, у Купальську ніч люди ходили у ліс шукати цвіт папороті. За легендою, папороть цвіте лише коротку мить найкоротшої ночі у році. Знайшовши вогняну квітку папороті людина оволодіває великими знаннями і таємницями, але здобути її майже не можливо, адже, вона охороняється нечистою силою.

Не менш захопливим для дітей був перегляд тематичного відео «Традиції Івана Купала», в якому йшлося про збирання польових рослин для плетіння купальських віночків. Цей святковий атрибут був не лише традиційною окрасою, а й способом визначити своє майбутнє. Ввечері дівчата пускали вінки за водою, а юнаки мали їх зловити. Чий вінок хлопець дістане з води,– та дівчина вважалася його судженою.

Зацікавившись цим давнім звичаєм, наші дівчатка теж заходились збирати поблизу польові трави й освоювати техніку плетіння вінків. А хлопці в цей час збирали хмиз для майбутнього багаття. 

 

Коли все було готово, діти ставали у пари й перестрибували через імітоване вогнище, яке звісно не запалювали, з погляду безпеки дітей. 

   

Далі відтворюючи давню традицію, дівчатка йшли до озера й пускали свої віночки на воду, а хлопці їх ловили.

Багато цікавої інформації вмістила й книжково-ілюстрована виставка
«Торкнись цілющої краси природи серцем», яку прикрашав, зібраний напередодні, ароматний букет польових квітів.

 І вся книгозбірня наповнилася пахощами звіробою, материнки, полину, безсмертника, ромашки, чебрецю, деревію, що неабияк привертало увагу відвідувачів.

Нікому цього дня не хотілося залишати нашу бібліотеку, яка стала гостинною польовою галявиною, народно-обрядовим куточком книжкової мудрості, оазою світла, добра та веселощів.