"Все життя - один політ"

Відомому волинському письменнику Василю Слапчуку до його багатьох почесних звань, премій та нагород нинішній грудень додав ще одне,особливе звання – ювіляр. Як і кожне інше, воно далося митцеві нелегко,як сходження на високу круту гору.Адже,шлях Василя Слапчука - це шлях воїна й поета,наповнений вражаючими подіями та творчими здобутками.

 Його життєва дорога була тернистою і в своїх творах він намагався згармоніювати світ,несучи в собі  фізичні страждання і біль,як особисту спокуту і провину. Афганська війна,на якій довелося бути поетові,значно відобразилась в його творчості, бо саме в болю і стражданні знайшов мудрість. Недарма ж, Д.Стус назвав В.Слапчука одним «із тих постатей в українській літературі, яких поставив би у першу п’ятірку найважливіших, найактуальніших, найцікавіших».

Сьогодні ж, В. Слапчук ділиться з молодими авторами своїм величезним літературним досвідом, майстерністю творчого писання, закликає бути новаторами в літературі, він не нав’язує своєї думки, лише тактовно підказує і скеровує у потрібне русло, говорячи що література – це важка щоденна праця. Він часто говорить, що не можна навчити писати, бо це талант від Бога. Мета письменника – виявлення і заохочення молодих талантів Волині.

      З нагоди 50-ї річниці від дня народження Василя Слапчука в бібліотеці було проведено літературну годину. Запрошені учні школи слухали розповідь про життєвий та творчий шлях письменника,а також, декілька поезій,що підготувала Шевчук Вікторія,учениця 9 кл.Не менш цікавою була розповідь-відгук на прочитану книгу «Риба під парасолем» учениці 9 кл. Шевчук Оксани,завдяки якій вона стала переможницею конкурсу «Найкращий читач України 2010» та побувала у Львові на фестивалі дитячого читання «Книгоманія». Закінчилася літературна година переглядом оформленої тематичної книжкової полиці «Все життя – один політ»,з якою учнів ознайомили бібліотекарі.

Тож, ми зичимо ювіляру міцного здоров’я,творчих злетів, невичерпного оптимізму, прихильності долі,відданих читачів,нових здобутків і перемог!

Ми матір називаємо святою

  Найголовніше покликання кожної жінки – бути  матір’ю, сповідувати материнство, продовжувати свій рід і родовід.Що може бути прекрасніше, ніж крик новонародженого немовляти.
  Найрідніша людина у житті для кожного з нас – мама,бо саме вона дає нам дорогоцінне життя.  Після появи дитини на світ мати вчить свою дитину, добра й любові, охайності й працьовитості, мудрості й правди, розрізняти добро і зло, любити рідний край, свою мову, культуру та звичаї, людей,природу, тварин

 Матері… Все життя дивляться вони нам  услід,сподіваючись від своїх дітей найвищих духовних злетів та досягнень у їхньому житті.

 Мати,тільки вона нічого не пожаліє для своєї дитини,це вона у хвилину небезпеки зробить все можливе,щоб захистити свою кровинку,зазнає будь-яких труднощів,щоб жилось її краще, віддасть всю свою мудрість,тепло свого серця,своє здоров’я . Адже, материнська любов – щира,вірна,безкорислива,вічна,найсвятіша.Мати – захист і притулок для дитини – вона її опора і совість. Все-все, що є в нас найкращого,все від неї,від рідної неньки.

 В Україні материнство завжди вшановувалось й сьогодні воно також заохочується і  охороняється державою.Почесне звання України "Мати-героїня"  присвоюється жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п'ять і більше дітей. Неодмінною умовою для присвоєння такого звання є вагомий особистий внесок матері у виховання дітей в сім'ї, створення умов для здобуття ними освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей.

  Тож і в селах Любитівської сільської ради є жінки,яким доля дарувала ці щасливі моменти не раз й не два,а п’ять,а то й більше разів. В бібліотеці с.Любитів,відбулося  урочисте вручення почесного звання нашим сільським мамам-героїням.Цю почесну місію вручення посвідчення,яке підтверджує звання «Мати- героїня» і нагрудного знака виконав сільський голова Павлов В.І.

 

   Для запрошених мам-героїнь був організовано привітальну програму,на якому діти  висловлювали найкращі привітання та побажання,а ще прозвучали чудові вірші та пісні присвячені головним винуватцям свята.

   По закінченню дійства матері-героїні висловили сердечну вдячність усім організаторам свята,після чого їх запросили за святковий солодкий стіл. 

  Ми теж,бажаємо усім матерям-героїням  міцного здоров’я, великого материнського  щастя, поваги  та шани від Ваших дітей,нехай стелиться Вам довга дорога, ніколи не знають  болю Ваші ніжні материнські  серця, хай у Ваших оселях лунає веселий сміх онуків і правнуків!

Вітаймо матір-джерело любові

В свята,і будні – повсякчас.

І не жаліймо ніжності у слові,

Вона стократ повернеться до вас.

Вітаймо матір-єдність протиріччя

Серця свої складаймо їй до ніг.

У ній живе вся мудрість вікторина,

Вітаймо матір – щастя оберіг!

Село наше рідне Любитовом предки назвали..

 Рідний наш Любитів,у борні гартований,

Росами умитий,вітром обцілований,

Зеленню заквітчаний,сонцем обігрітий,

Працею увінчаний,рідний наш Любитів.

                                              Олена Чабан.

   Такими словами, 12 грудня, в нашій бібліотеці  розпочала краєзнавчу годину «Село наше рідне Любитовом предки назвали ...» вчитель Борбенчук Н.А. Вона розповіла присутнім школярам про історію та  давні пам’ятки села,про відомих і талановитих людей,які народилися у с.Любитів, і прославили рідне село.
   Зокрема,згадала й про С.М.Підгірського, який народився в с.Любитів,у сім’ї заможного селянина,був активним діячем українського національного руху,адвокатом,одним з найактивніщих організаторів «Просвіти»,редактором першої на Волині газети – «Громадянин»,а також членом Центральної ради у Києві. 
   Волинські письменники-земляки теж писали та згадували про Любитів у своїх творах.Це,зокрема, Сергій Рудик,Петро Гоць,Олена Чабан,Ольга Калашева,Н.Гуменюк та багато інших.

Особливо, ожвавив інтерес слухачів цікавий та відомий факт про те, що геніальна поетеса та письменниця Леся Українка бувала в нашому селі та перепливала Любитівське озеро.

    Учні школи пригадали легенди про походження назви села, а також,прочитали декілька поезій,а ось учениця 9класу,Войтюк В.В.,написала власний вірш про с.Любитів.          

                                                                  

 Бібліотекар Мрочковська В.П. доповнила краєзнавчу годину розповіддю про історію нашої бібліотеки,а також провела вікторину «Люби і знай свій рідний край»,на запитання якої охоче відповідали діти. Також,у бібліотеці були організовані тематичні полиці «Моє село – краплиночка на карті», «Творчість наших земляків».

  Чудовим доповненням стала  фотовиставка «Рідний  Любитів –казка і диво,Рідний  Любитів –доля моя.» на якій були представлені роботи  нашого земляка,уродженця с.Любитів – Гузовського  П.М. Петро Миколайович працював вчителем трудового навчання в Любитівській ЗОШ, був агрономом,нині чудовий господар,дбайливий пасічник та надзвичайно талановита людина,здібності якого проявляються в усіх справах за які він береться. У нього не лише золоті руки,а й  розвинене велике відчуття любові до прекрасного. Адже,серед щоденних  господарських турбот завжди знаходить час  на улюблені справи  - бджільництво та фотографування. В його роботах відтворена надзвичайна краса Любитівського озера,улюблені  мальовничі пейзажі рідної місцевості, квіткові та апетитні композиції з достиглих соковитих ягід,а ще власна пасіка. Фотолюбитель бачить прекрасне у всьому,навіть у дрібних витворах  матінки природи,таких як: вранішня роса на тендітній квітці чи павутинка,що обвила різнобарвні айстри.Роботи П.Гузовського немов промовляють:«Мить –ти прекрасна,зупинись..»,закликаючи серед щоденних турбот зупинитись хоча б на мить і вгледіти всю навколишню красу такої рідної для нас любитівців,місцевості.
  Краєзнавча година закінчилася переглядом чудових робіт,про що свідчили захоплюючі погляди відвідувачів.

  Виставка діятиме  ще протягом тижня,тож запрошуємо усіх бажаючих!Поспішайте,ми чекаємо на Вас!Приємного перегляду!  

                                                  

Декілька фоторобіт П.М.Гузовського.

   

Пам'ять про голодні роки.

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній  трагічних та болючих сторінок. Однією з найбільших трагедій українського народу стали три хвилі Голодоморів та найстрашнішими були 30-ті роки. 

1933 рік - найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

 Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни на квітучій українській землі стільки людських життів були приречені на смертні тортури? Нині ми знаємо, що то було.

Українці стали жертвами свідомого і чітко спланованого тоталітарним режимом сталінського геноциду проти українського народу. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони України. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон.

 Разом з організованим Голодомором тривало знищення історичної, культурної та духовної пам’яті українців. Ця жахлива трагедія забрала мільйони життів таких працьовитих, мирних і цілком безневинних громадян України. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати нашого народу під час Другої світової війни.

Час все більше віддаляє нас від тих, жахливих подій, але пам'ять людська жива. І ми, не маємо права забути про цю трагедію! Вона повинна стати уроком як для українців, так і для всього людства.

Наш обов’язок щорічно вшановувати пам'ять про всіх загиблих земляків, молитись за їхні душі та просити у Всемогутнього Господа, щоб у майбутньому ніде і ніколи не повторилося подібного злочину!

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

  У суботу, 26 листопада, в с. Любитів, працівники бібліотеки, культури, місцевої влади та учні Любитівської ЗОШ приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку». В Будинку культури о 16-ій годині було запалено свічку, вогник якої є символом нашої пам’яті та скорботи. В бібліотеці була проведена година скорботи «Пам’ять про голодні роки», а в читальному залі облаштовано книжкову полицю «Пам’ять людська не забуде повік ».                        

  Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія українського народу все одно хвилюватиме серця та душі людей. Україна пам’ятає! Світ визнає! Вічна пам'ять загиблим!

ГОЛОДОМОР

Чимало різних лих
Спіткали наш народ.
Та найстрашнішим з них
Був штучний голод

Не забудеться ніколи
Те голодне лихо
Й ті роки, що в Україні
Люди помирали тихо.

... забуто про моральність,
Про людські всі почуття.
Йдуть до хати енкаведисти
По чиєсь життя.

Забирають все з будинку,
Не лишають й крихти.
Ну то й що, що там дитинка,
Що нема що їсти?

Ходить голод по Вкраїні
Люди помирають.
Навіть того, хто ще дише
До мерців кидають.

Страх вселяється у серце
Нема де сховатись.
Смерть у вічі заглядає.
Вже не врятуватись

Вимирають цілі села —
Не виносять муки.
Від голоду опухлі діти
Гризуть свої руки.

Втрачають розум матері -
Всім сльози, а їм сміх -
Зачинивши у коморі
їдять дітей своїх.

А у цей час хліб з країни
За кордон вивозять,
їй він зовсім не потрібен,
Хоч вона за ним голосить.

Минуло вже чимало років
Від тих страшних подій —
А ми все визначить не можем
На совісті вони чиїй.

                                   Нікітіна Рєгіна.